ВДАРИМО ШТРАФАМИ ПО ПОРУШЕННЯХ ?!

Право на безкоштовний проїзд для учасників бойових дій – одна з основних пільг, яку мають ветерани та якою часто користуються. Водночас немає жодної іншої пільги, яка викликала б стільки емоцій, конфліктів та стільки дописів у соціальних мережах з прикладами порушень і відмов.

Будучи основною пільгою, це її реалізація є досить символічною і відображає стан та особливості нинішньої системи пільгового забезпечення як ветеранів, так і інших категорій громадян. Відтак, право на безкоштовний проїзд заслуговує уваги та детального аналізу, в тому числі спроб вирішити проблему частих порушень цього права. Про одне з таких намагань і піде мова у статті.

03.10.2019 р. Верховна Рада України ухвалила в цілому ЗАКОН про внесення змін до статті 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за безпідставну відмову у пільговому перевезенні окремих категорій громадян. 20.10.2019 р. після підписання Президентом України ЗАКОН набув чинності.

Нижче поговоримо про те, наскільки ефективним буде цей закон на практиці та чи зможе він вирішити проблему з порушеннями прав пільговиків.

В чому суть закону?

Цей закон посилює відповідальність за порушення водіями і перевізниками прав пільговиків на безкоштовний проїзд, збільшуючи штраф із 8 неоподаткованих мінімумів (136 грн.) до 50 неоподаткованих мінімумів (850 грн). Норма права загальна, тобто йдеться про відповідальність за порушення у різних видах транспорту: як міського, так і міжміського. Серед пільгових категорій громадян, про які йдеться, є  учасники бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни.

Яка мета закону?

Як зазначено в пояснювальній записці, метою прийняття законопроекту є мінімізація випадків безпідставної відмови водіїв автомобільних транспортних засобів та перевізників від передбаченого законом пільгового перевезення громадян.

Які мотиви його прийняття?

На що саме направлений закон, можна дізнатись, прочитавши пояснювальну записку до законопроекту. На думку авторів законопроекту, «необхідність його розробки  зумовлена систематичним порушенням водіями автомобільних транспортних засобів, суб’єктів підприємницької діяльності законів щодо пільгового перевезення окремих категорій громадян».

Як зазначають автори законопроекту, «подібні дії водіїв автомобільних транспортних засобів, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності зумовлені, в тому числі, й недостатньо жорсткою санкцією щодо цього правопорушення». На сьогоднішній день адміністративний штраф за безпідставну відмову від передбаченого законом пільгового перевезення громадян становить вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 136 гривень. Це зумовлює ситуацію, коли водії транспортних засобів ігнорують норми діючого законодавства», - зазначено у пояснювальній записці. 

Отже, спрощено логіка законопроекту така: малі штрафи (136 грн) провокують водіїв і перевізників порушувати права пільговиків. Якщо штраф збільшити до 850 грн, відбудеться мінімізація випадків порушень.

Чому така логіка, на мій погляд, хибна, я поясню нижче.

1.  На жаль, в аналітичній записці до законопроекту немає статичних даних щодо кількості притягнених водіїв та/чи перевізників до адмінвідповідальності та накладення штрафу 136 грн. за останні кілька років. Якби такі дані були, то, можливо, такий законопроект мав би інший зміст. З неофіційних даних відомо, що кількість водіїв та перевізників, які порушили право на безкоштовний проїзд і сплатили за цей штраф, є вкрай низькою і ніяк не співмірною із тисячами випадків таких порушень по всій країні. Щоб зрозуміти, чому так відбувається, є потреба проаналізувати процес притягнення до адміністративної відповідальності та сукупність етапів, з яких складається весь ланцюг необхідних дій, які мають призвести до покарання винного порушника водія/перевізника.

2.  Притягнення до відповідальності  не відбувається саме по собі автоматично, для цього мають бути вчинені певні активні дії. І хтось ці дії повинен вчинити. В іншому разі ланцюг розривається.  Які елементи входять до цього ланцюга?

 По-перше, це обізнаний пільговик. Під час порушення він має знати, що в нього таке право є і що воно в даний момент часу порушується. Наприклад, мова йде про відсутність обмежень кількості пільгових місць для УБД  в одному транспортному засобі тощо. Не всі про це ще знають.

По-друге, готовність відстоювати своє право не в емоційному, інформаційному чи іншому аспектах, а саме в правовому. Пости в соцмережах не замінять написану скаргу.

По-третє, вчинення активних правових дій. Пільговик має зафіксувати факт порушення (фото/відеофіксація, скласти письмовий акт з підписами свідків, викликати поліцію тощо). Далі  - грамотно скласти і правильно надіслати письмову скаргу до територіального органу Укртрансбезпеки, оскільки саме цей орган має повноваження притягати водіїв та перевізників до адмінвідповідальності.

По-четверте, прийняття рішення. Керівник територіального органу Укртрансбезпеки повинен розглянути скаргу і прийняти правомірне рішення про накладання адміністративного стягнення на водія/перевізника, які вчинити правопорушення.

Ось так виглядає процес притягнення до адміністративної відповідальності за порушення права на безкоштовний проїзд. На кожному етапі скаржника чекають купа різноманітних бар’єрів, починаючи від інформаційних та часових, закінчуючи емоційними, вольовими та правовими.

3.  Тепер постає логічне питання: скільки осіб, які стикалися з порушеннями, пройшли всі етапи і порушник врешті-решт поніс адмінвідповідальність, сплативши маленький на той час штраф 136 грн?

Відповідь очевидна. Тоді чому з підняттям штрафу, кількість порушень буде мінімізовано, якщо сам процес притягнення до відповідальності порушника залишається таким самим складним і багатоетапним?

Оскільки центральним суб’єктом в такому механізмі притягнення до відповідальності порушника є сам пільговик, який має витратити свій час, енергію  і здійснити певні дії для штрафування водія-порушника, держава в даній ситуації перекладає забезпечення якості даної послуги – забезпечення безоплатного проїзду – зі своїх плеч на плечі пасажира-пільговика, який зіштовхуючись з порушенням, має боротися і доводити, що він таки дійсно має це право, а водій/перевізник - порушники.

І взагалі пільговик не має постійно «вибігувати» і доводити своє право, пробиваючи стіну порушень. Забезпечення ефективної роботи послуги – це завдання держави.

Про те, яким характеристикам  мають відповідати послуги для ветеранів, писав тут: https://censor.net/ua/blogs/3130884/plgi_dlya_veteranv_pro_te_yak_ta_yak_ma_buti_ch_1

4.  Закон ставить за мету мінімізацію кількості порушень, а не зведення таких випадків до нуля. Чому б не поставити іншу задачу: як зробити так, щоб порушень не було взагалі. В цьому власне і полягає завдання державного апарату – надання зручних та ефективних послуг. Збільшення штрафів в даному випадку не вирішує проблему порушень. Вони будуть існувати надалі і їх кількість по великому рахунку не зміниться. Отже, потрібно шукати інші публічно-правові інструменти, а перед цим чітко визначити, в чому взагалі полягає проблема із забезпеченням права на безкоштовний проїзд, та як зробити так, щоб подібні порушення зникли з нашого простору. Про все це розмірковуватиму у своїй наступній публікації.

Антон Красов,

правозахисник, юрист, тренер

https://www.facebook.com/anton.krasov