"НІ КАПІТУЛЯЦІЇ", ТАК "НІ КАПІТУЛЯЦІЇ". УКРАЇНА БУДУЄ МИР, НЕ ПОСТУПАЮЧИСЬ СУВЕРЕНІТЕТОМ

Три останні роки Нормандський формат був заблокований, як переговорний майданчик. Всі стратегії попередньої влади зводилися до того, що потрібно чекати, поки санкції зроблять своє діло і Росія або сама здасться, або розпадеться на дрібні частини.

Але не сталося ні першого, ні другого. І таке враження, що час грав не проти агресора, а проти нас. Бо поки вони чекали – українці розчаровувалися у несправедливій владі, втрачали віру в свою державу, пакували речі і цілими сім’ями виїжджали за кордон.

Соціологічні дослідження фіксували, що серед головних проблем, які найбільше турбують українців, - саме війна і бідність, спричинена нею. А після перемоги на виборах Володимира Зеленського, троє з чотирьох українців відкрито заявляли, що виступають за проведення мирних переговорів.

НОВА СТРАТЕГІЯ І ПЕРШІ ЗДОБУТКИ

У попередні роки політична еліта пропонувала народу два сценарії розвитку ситуації на Донбасі:

1. Влада не бачила іншого варіанту, окрім як воювати і чекати, поки західні політики запровадять проти Росії такі санкції, після яких агресор відмовиться від власних планів на Донбасі та в Криму.

1. Проросійська опозиція схиляла народ до капітуляції і необхідності піти на всі поступки "старшому брату".

Але ніхто не пропонував суспільству політико-дипломатичний сценарій, як основну стратегію з припинення вогню, повернення територій, обміну полоненими і досягнення миру на основі суверенітету України.

Першим, хто про це заговорив, був Володимир Зеленський.

Спершу його слова сприйняли хто зі скепсисом, а хто – відповів нищівною критикою. Опоненти з числа колишньої влади запевняли, що з Росією неможливо ні про що домовлятися, не жертвуючи суверенітетом України.

Але Володимир Зеленський крок за кроком добивався успіхів у переговорах. Він почав з розведення військ, хоча опоненти на кожному ефірі говорили, що цього не можна допустити, бо завтра агресор зайде на звільнені позиції. Пройшов час і жоден з таких апокаліптичних прогнозів не справдився.

Згодом Володимир Зеленський повернув додому полонених, серед яких були наші моряки, Олег Сенцов, Микола Карпюк, Павло Гриб та інші знакові для України постаті. За ними в Україну повернулися захоплені кораблі.

Після цього у скептиків залишалося все менше аргументів проти мирних переговорів. Суспільство побачило, що переговорами можна добитися більшого, ніж пафосними заявами. І для цього не потрібно жертвувати своїм суверенітетом, чи кожного разу віддавати Росії більше, ніж вона віддає нам.

А головне – Володимир Зеленський продемонстрував, що Президенту України, як Главі держави, для ведення переговорів з Кремлем не потрібні неофіційні посередники. Хоча до того роками нас запевняли, що без них неможливо ні про що домовитися з Путіним.

ПАРИЖ ЯК ВІДПРАВНА ТОЧКА

Тому, відправляючись у Париж на зустріч "Нормандської четвірки" Україна мала сильну позицію. Володимир Зеленський знав з ким матиме справу і був добре підготовлений до переговорів. Це було серйозне випробовування для нової української дипломатії і нової мирної стратегії. Тим більше – за спиною стояв не лише народ, який підтримує переговори, а й політичні опоненти, які керуючись не зрозуміло якими мотивами, підбурювали людей до протестних акцій.

Тим не менше, зради не відбулося. Україні вдалося домовитися з важливих для себе питань, не поступившись національним суверенітетом:

1. Військовополонені до кінця року мають повернутися додому за принципом обміну "всіх на всіх".

Багато років нам говорили, що це нереально. Але я впевнений, що зараз більшість іншої думки.

1. Припинення вогню має відбутися до кінця року.

А це означає, що на лінії розмежування перестануть гинути люди.

1. Війська будуть розведені не по всій лінії фронту, як того хотіла Росія, а лише в гуманітарних точках. Там де це не нашкодить безпеці і стратегічним позиціям Збройних сил на Сході.

Тобто, наше військо нікуди не відступає. Ми створюємо більше точок безпеки там, де це можливо. Ефективність такого підходу можна побачити на прикладі Станиці Луганської, де після розведення військ вдалося швидко налагодити нормальне, мирне життя.

1. На лінії розмежування будуть облаштовані нові пункти пропуску, які допоможуть нашим співвітчизникам тримати міцний зв'язок з Україною.

1. Місія ОБСЄ отримає розширений мандат із можливістю здійснювати моніторинг цілодобово.

Дехто може ставитися скептично до роботи моніторингової місії, але такий крок – хороший запобіжник проти нічних обстрілів.

Усього цього Україна досягла, не торгуючи своїм суверенітетом. Ми ні перед ким не капітулювали. Нас не примусили роззброїти війська. Ми не пішли на федералізацію. Хоча саме такі сценарії нам малювали в обмін навіть на найменші поступки з боку Росії.

Хтось може сказати, що цього недостатньо. З цим можна або погоджуватися, або ні. Але ніхто не посперечається з тим, що за одну зустріч неможливо вирішити усе те, що не вирішувалося понад три роки.

Але на наступну зустріч, сподіваємося, уже не доведеться чекати роками. Вона має відбутися уже за чотири місяці, де продовжиться діалог з усіх важливих питань. Навряд чи на ній буде поставлено остаточну крапку у цій війні. На це підуть роки. Але такими малими і впевненими кроками ми, як народ, прийдемо до миру швидше, ніж будемо сподіватися, що його нам хтось подарує.

Нас чекає непростий шлях, але ми вже міцно стоїмо на ньому обома ногами. І головне, що ми йдемо назустріч одне одному, а не у протилежних напрямках. І прийде той день, коли усі ми знову зустрінемося в одній країні – Україні, про яку так давно мріємо.

Олександр Качура, кандидат юридичних наук, народний депутат, заступник голови Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування