Суд як спусковий гачок громадянської війни

Зазвичай суди не спричиняють війн та інших вибухів масового насильства. Бо, як казав незабутній Гамільтон, люди в мантіях не розпоряджаються ані мечем, ані гаманцем і для них, добавлю від себе, як правило, нехарактерна відчайдушність шахідів. Війни спричиняють герої, фанати, неадеквати та дураки. Прикладом останньої категорії в сучасній Україні є Потрнов. Бо якщо його план спрацює, головними на цій землі стануть не вчорашні і не позавчорашні, а польові командири з колишнього "Беркуту" та Нацкорпусу або Маруся Звіробій, з якої влада усіма своїми куцим інтелектом ліпить українську Жану д’Арк. І тоді в Україні буде непереливки усім: від регіоналів з ОПЖЗ до лібералів з "Голосу". Але щоб розуміти це, потрібно мати голову та мозок у ній, а не тільки телеграм-канал і держохорону…

Але повернемось до судів. Всім відомо, що американці – напевно найбільш юридизована нація в світі. Кількість правників на душу населення тут явно зашкалює. Суди і судді користуються неймовірною повагою. І навіть Конституція, за знаменитим висловом Голови Верховного Суду США у 1930-41 роках Чарльза Еванса Г’юза, "є тим, що говорять про неї судді" (the Constitution is what the judges say it is). Не дивно, що крапку у найгостріших національних суперечках, будь то заборона дитячої праці, расова сегрегація чи одностатеві шлюби, вирішує врешті-решт не конгрес США, а саме дев’ять суддів Верховного Суду. Але так було не завжди…

Так само, як наразі різні штати США займають протилежну позицію з питань смертної кари, абортів, прямої демократії чи легалізації легких наркотиків, так від часу утворення федерації Північ і Південь дотримувались протилежних поглядів на рабство. Саме тому слово "рабство" немає ані в оригінальному тексті Конституції, ані в Білі про права, який охоплює перші десять поправок до неї. Ба більше, винесення питання рабства за дужки було ключовою умовою створення федерації. Саме тому одним із компромісів, якого досягнули на Філадельфійському конвенті, була заборона Конгресові обмежувати імпорт рабів до країни до 1808 року – впродовж 20 років після ухвалення основного закону.

Фактично всю першу половину ХІХ століття єдність федерації трималась на хитких взаємних поступках рабовласницького Півдня та вільної Півночі, які у 1820 році були закріплений у Міссурійському компромісі: рабство заборонялося північніше 36°30’ за винятком штату Міссурі, до союзу приєднувалось одночасно по два штати (вільний і рабовласницький). І напевно такий стан речей тривав би ще довго, якби 1857 року Верховний суд США не вирішив поставити крапку у питанні рабства. У своєму рішенні у справі Дреда Скотта (Dred Scott v. John F. A. Sandford), суд на чолі з Роджером Тоні постановив, що афро-американці "не охоплені і ніколи не мали наміру бути охопленими поняттям "громадяни", яке використовує Конституція, і таким чином не можуть претендувати на жодні права чи привілеї, які Конституція надає громадянам Сполучених Штатів". Суддя Роджером Тоні був певен, що він увійде в історію як людина, яка нарешті поставила крапку у контроверсійному питанні рабства, що розділяло американське суспільство, перемістивши відповідь на нього з хиткого ґрунту політичного компромісу на певний ґрунт права.

Та не так сталося як гадалося. Рішення у справі Дреда Скотта фактично стало тригером громадянської війни в США. Оскільки його відверта несправедливість та антигуманність збурила всі північні штати і відкрила дорогу до президентства ярому опоненту рабства Аврааму Лінкольну. 1861 року, чотири роки після цього сумнозвісного рішення, Авраам Лінкольн був приведений до присяги як 16-й президент США і в Америці вибухнула громадянська війна, яка тривала чотири роки і забрала життя 750.000 американців. Наразі судове рішення у справі Dred Scott v. John F. A. Sandford вважається найбільш ганебним за всю історію Верховного суду США...

На відміну від України, американців в середині ХІХ століття від втручання у внутрішні справи з боку іноземних держав надійно захищали два океани. Українське невміння домовлятися, продемонстроване через півстоліття після громадянської війни у Новому Світі, коштувало нам десятків мільйонів жертв під час громадянської війни, голодомору та Другої світової. Всі українські "батьки-отамани" завершили своє життя передчасно, якщо не від кулі червоногвардійців, то в катівнях ЧК-ГПУ-НКВС. Смерть від сухот у Парижі була долею лише одного обранця долі…

Україна наразі чимось подібна до Америки середини ХІХ століття. Попри затяті суперечки з приводи мови, віри, минулого і майбутнього, нам досі вдавалось знаходити між собою хиткий компроміс, в основі якого лежало розуміння української державності як спільної цінності. Суди, що наразі заходились репресувати ветеранів під дудку Портнова, близькі до того, аби підірвати цей хиткий компроміс. Що ж, залишається сподіватись, що ця недалекоглядність реваншистів чревата не тільки громадянською війною, а й українським Лінкольном.

Приходьте сьогодні на прес-брифінг "Справа Шеремета: правосуддя чи репресії" на 11:00 до Українського кризового медіа-центру.

Втім щиро сподіваюсь, що цей мій допис стане попередженням, а не пророцтвом...