Кадровий хаос державного управління і його результати
В Україні відбувається загострення фінансово-економічної кризи на тлі хронічних проблем із наповненням державного бюджету, епідемією коронавірусу, яка змушує обмежувати мобільність громадян, внаслідок цього відбувається спад економічної активності. Все це свідчить про те, що ситуація розвивається за власною кризовою логікою, зусилля владних інституцій для подолання проблем дають ефект з довготривалим "лагом" і здебільшого є запізнілими.
На мій погляд, однією з ключовим проблем влади є хаотична і непродумана кадрова політика. Скандал із хабарями щодо кадрових призначень, яких вимагав брат глави Офісу Президента України Андрія Єрмака https://cutt.ly/YtT2uv8 , є показовим. Нещодавні відставки кількох урядовців, які були призначені на свої посади місяць тому, також засвідчують той факт, що кадрова політика є непродуманою і ситуативною.
Наприклад, Ігор Уманський приступив до роботи міністром фінансів 5 березня, а вже 30 березня був звільнений з цієї посади без пояснення причин і обґрунтування. Напевно, це абсолютний антирекорд тривалості роботи міністра українського уряду в умовах, коли країна перебуває в складній фінансовій ситуації і перманентно в середовищі експертів точаться розмови про ймовірність дефолту. Також відбувається призначення вже третього від початку цього року міністра охорони здоров’я, і це саме в час, коли в країні оголошено карантин.
Очевидно, що перед владою гостро стоїть проблема кадрової політики. Призначені главою держави влітку минулого року посадовці продемонстрували відсутність будь-яких результатів роботи. Для розвитку України немає ніякої користі від їхньої діяльності.
Чому це відбувається? Володимир Зеленський для багатьох громадян був символом сподівань на встановлення справедливості та нову якість держуправління. Людей не можна за це засуджувати, тому що в суспільстві є високий запит на справедливість, яку не здатна забезпечити нереформована судова система, прокуратура та силові органи. При всій повазі до чесних людей, ми розуміємо, що за півроку розібратися і навести лад в складній системі державного управління дуже складно.
Політика, що грунтується на технологіях зйомки ефектних і красивих відероликів, серіалів і церемоніалів, не дає змоги розвивати економіку в період кризи і піднімати рівень життя громадян. Кадрова політика, основним критерієм якої є не професіоналізм і фахові навички, а особисте ставлення і знайомства, засвідчила повну непридатність для управління країною.
В розвинутих країнах, таких як Німеччина, США є система делегування у владу професіоналів для управління державою через стійку партійну систему. Політична партія, яка бере участь у виборах, відповідає перед виборцями за делегування у владні ешелони професіональних управлінців.
Політичне управління – це не лише мистецтво, а ще й важка праця, яка під силу професіоналам. Партії в усталених демократіях мають ціннісні орієнтири – ідеологію, програму, яку вони чітко виконують, оскільки це питання довіри виборців. Саме за таким принципом має розбудовуватися політична система України, складовою якої є система державного управління.
Кадрова політика в Україні повністю провалена, оскільки люди, призначені на ключові посади, на мають необхідних компетенцій. Результати ми можемо бачити на кількох яскравих прикладах.
ТОП 5 кадрових помилок:
Руслан Рябошапка за час своєї каденції на посаді Генерального прокурора не забезпечив обіцяних доказових розслідувань щодо корупціонерів для передачі справ до суду. У результаті обіцянки про те, що весна прийде і корупціонери будуть ув’язнені, залишилися гучними прокламаціями. Руслан Рябошапка також обіцяв реформувати прокуратуру. Не зроблено абсолютно нічого. Натомість колишній Генпрокурор загруз в непродуктивних політичних протистояннях.
Екс прем’єр-міністр Олексій Гончарук обіцяв впродовж 5 років збільшити ВВП країни на 40% і залучити 50 млрд доларів зовнішніх інвестицій, але не зміг навіть забезпечити банальні надходження до Державного бюджету 2019 року. В результаті дефіцит надходжень до бюджету в минулому році становив понад 50 млрд грн. Він і міністри його уряду показали себе чемпіонами з професійної некомпетентності. Серед «здобутків» уряду Гончарука – значний спад в економіці, підсаджування на «фінансову голку», яку дехто вважає фінансовою пірамідою ОВДП, нульова готовність запобіганню і протистоянню епідемії коронавірусу, неспроможність прогнозувати розвиток подій навіть на короткостроковому горизонті.
Екс-глава Офісу Президента України Андрій Богдан не лише зібрав на себе і був безпосереднім учасником всіх найгучніших політичних скандалів, а й став генератором більшості з них.
Наприклад, незграбна спроба звільнити голову Київської міської державної адміністрації Віталія Кличка в липні 2019 року з використанням кабміну Володимира Гройсмана, який вже фактично завершував каденцію, виявилися настільки юридично безграмотною, що завдала непоправних репутаційних втрат дипломованому юристу Богдану.
Виявилося, що Президент України не може звільнити голову КМДА, який є обраним киянами міським головою. І навіть Конституційний Суд України з цього приводу давав спеціальні роз’яснення ще коли мером Києва був Олександр Омельченко. Подання на звільнення Кличка до уряду Гройсмана , який фактично вже готувався на вихід, залишилося взагалі без розгляду. На мою думку, з багатьох різних причин, Андрій Богдан став найбільшим репутаційним провалом особисто для Володимира Зеленського.
Екс-міністр охорони здоров’я Зоряна Скалецька просто не впоралася зі своїм обов’язком як керівника суспільної системи охорони здоров’я з організації протидії епідемії коронавірусу. Вона і очолюване нею міністерство мали стати першим форпостом для запобігання поширенню хвороби – хоча б на невеликому плацдармі, до підходу основних сил. Замість рішучих і професійних дій керівника ми бачили незграбний піар на кшталт самоізоляції в Санжарах.
Екс-голова Київської обласної державної адміністрації Олексій Чернишов був призначений Володимиром Зеленським. Схоже, що глава держави обрав Київську область в якості полігону для своїх найбільш невдалих кадрових рішень. Перший керівник КОДА за каденції нинішнього глави держави Михайло Бно-Айріян за час свого перебування на посаді пальцем об палець не вдарив і пішов, тому, що йому просто набридло.
Олексій Чернишов теж нічого не робив, але використовував час продуктивніше: став людиною відомого бізнесмена Ігоря Коломойського. І потім, за квотою Єрмака-Коломойського був призначений до уряду Дениса Шмигаля на посаду міністра розвитку громад та територій. З огляду на його попередні «досягнення», можна собі уявити, як він їх повторить – тільки тепер уже в масштабі не одного регіону, а всієї країни.
Як бачимо, навіть цих прикладів цілком достатньо, щоб зрозуміти, що кадрова політика в режимі ручного ситуативного управління не може принести жодних якісних результатів. Без інституційного розвитку політичного середовища країни і відповідальної кадрової політики, коли політичні сили будуть нести відповідальність перед суспільством за делегованих управлінців, ситуація не зміниться на краще.
