По інший бік карантину: права людини завжди на часі

Кілька тижнів тому Кабінет Міністрів своєю постановою запровадив ряд обмежувальних заходів для протидії поширенню коронавірусу в Україні.

Серед них: заборона проведення будь-яких масових заходів за участю більше ніж 10 осіб; призупинення діяльності розважальних закладів, кафе ресторанів та торгових центрів; заборона міжміського сполучення та зупинка метро у Києві, Харкові та Дніпрі; заборона перевезення в міському транспорті більше ніж десяти осіб одночасно.

Навколо введених обмежень вже розгорівся шквал пристрастей. З одного боку, вони створили транспортний колапс у великих містах через зупинку роботи метрополітену, а частина маршруток не виходить на рейс, тому що возити лише по 10 пасажирів нерентабельно.

З іншого боку є чимало фактів, коли бізнес ігнорує вимоги влади щодо призупинення своєї діяльності. Наприклад, мережа будівельних гіпермаркетів "Епіцентр" попри заборони працює практично у звичайному режимі.

Лише за перший день широкомасштабних карантинних заходів поліція виписала 32 протоколи про порушення карантину. Далі справи розглядатиме суд. Проте сумнівно, що його рішення будуть на користь правоохоронців, адже постанова Кабміну, якою запроваджено карантин явно обмежує гарантовані Конституцією права людини.

Річ у тім, що на відміну від колег з багатьох країн Європи, в яких запроваджено режим надзвичайного стану, наша влада вирішила діяти без впровадження такого спеціального правового режиму. Замість того вона намагається регулювати процес в звичному для себе ручному режимі.

Такий підхід породжує одразу декілька питань: легітимності та ефективності вжитих заходів, законності дій правоохоронців і врешті хто ж за все заплатить, коли карантин закінчиться.

Заходи надзвичайного стану є, а рішення про надзвичайний стан немає

Обов'язковість запроваджених заходів є дуже сумнівною. У звичайних умовах ні держава, ні будь-хто інший не може втручатися у господарську діяльність легальних підприємств. Незаконно будь-яким чином призупиняти чи обмежувати їхню роботу. Оскільки діяльність різного роду розважальних закладів і торгових центрів є цілком легальною, Кабмін не міг змушувати їх закриватись чи тимчасово змінювати режим їхньої роботи.

Точно так само держава не має легальної змоги направляти осіб на примусове лікування. Без запровадження надзвичайного стану такий інструмент можна застосовувати у виключних випадках і лише на підставі рішення суду в кожному окремому випадку індивідуально, а не на підставі акту Кабінету Міністрів.

Подібною є ситуація зі свободою мирних зібрань. Конкретну масову акцію може заборонити суд із метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. У всіх інших випадках люди мають право збиратися мирно, без зброї, бо їхнє право захищене Конституцією. І жодні доручення президента чи рішення Кабміну не можуть його обмежити. Заборона проведення будь-яких масових заходів може існувати лише у двох випадках – запровадження воєнного чи надзвичайного стану.

Отже, запроваджені Кабміном обмежувальні заходи для протидії коронавірусу грубо порушують Конституцію і не можуть бути введені жодним іншим чином, ніж через запровадження надзвичайного стану.

Сам по собі такий неконституційний спосіб запровадження карантину ставить під сумнів його ефективність. Перш за все, влада не має належної змоги контролювати дотримання режиму самоізоляції з боку осіб, які імовірно контактували з хворими. Також, вона не має жодного правового впливу на ті підприємства, на які не діє тиск чи "телефонне право" і які продовжують свою роботу у звичному ритмі. В результаті шуму про заходи багато, але постає питання, чи досягаємо ми, як держава, поставленої цілі — зупинки епідемії та послаблення її ефекту.

Правоохоронці поза законом

Виконання рішень, які обмежують чи порушують права людини, за умови відсутності спеціального правового режиму несе ряд загроз для самих виконавців. Мова перш за все про поліцейських, прикордонників, гвардійців та медиків залучених до виконання протиепідемічних заходів. Саме їм доводиться слідкувати за тим, як громадяни та бізнес дотримуються прописаних в постанові Кабміну заходів. Але сам факт того, що впроваджувані урядом заходи суперечать Конституції, ставить під серйозний сумнів тих, хто ці заходи буде впроваджувати.

Перш за все, привертає увагу вихід за рамки закону та Конституції тих державних структур, які б мали той же закон захищати. Це створює серйозні загрози для усіх громадян. Адже в умовах, коли ні функціонери з Печерських пагорбів, ні правоохоронці, які виконують їхні рішення не дотримуються Конституції, говорити про забезпечення чи захист прав людини вельми важко. Тим більше, коли активним громадянам немає можливості зібратися разом і захиститись від порушень шляхом мирних акцій, які теж опинилися під свавільною забороною.

На додачу, парламент фактично припинив свою роботу на карантин, отже, не здійснює належного парламентського контролю, адже навіть такої формальної речі як "година запитань до уряду" ми найближчим часом не побачимо. Ще більше проблем додає той факт, що Уповноваженим Верховної Ради з прав людини є Людмила Денісова, яка як і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков є вихідцем із Народного Фронту і тісно з ним пов’язана. Як наслідок, свавільне рішення влади, від якого у суспільства практично немає засобів захисту, а омбудсмен мовчить.

З іншого боку, така ситуація ставить під загрозу діяльність тих правоохоронців, які хоч і не зловживають своєю владою, але виконують рішення у

ряду. Одного дня карантин завершиться та одразу ж постане питання про легальність їхніх дій. У багатьох випадках саме рядовим виконавцям, а не їхнім керівникам доведеться пояснювати суду чому вони виконували накази, які завідомо суперечать Конституції та чому вони порушували права людини.

Зрештою, таке запровадження заходів надзвичайного стану без впровадження самого стану примушує кожного правоохоронця задуматись чи виконувати йому те, що уряд понаприймав у постанові, чи може не варто. Як наслідок, ефективність всієї державної політики по боротьбі із пандемією різко знижується.

Хто заплатить за карантин?

Як і будь-яке лихо пандемія триватиме не вічно, а після її завершення обов’язково постане питання: "Хто і за що платитиме?" А платити буде за що.

Держава не може втручатися в діяльність легального бізнесу, тим більше її обмежувати чи призупиняти у всіх випадках, окрім запровадження правових режимів надзвичайного або воєнного стану — це аксіома, яка не потребує доведення. Оскільки надзвичайного стану не запроваджено, то усі обмеження, які стосуються бізнесу є нелегальними. Від заборони роботи торгово-розважальних центрів до обмеження кількості пасажирів, які перевозяться у маршрутках. Кожне з обмежень, окрім дискомфорту для користувачів відповідних послуг, спричиняє ще й економічні збитки для підприємств, які їх надають.

Причиною збитків у формі упущеної вигоди є рішення органу державної влади – постанова Кабміну, яка забороняє діяльність ТРЦ, кінотеатрів, кафе та інше. За законом, держава несе відповідальність за шкоду спричинену своїми рішеннями. Оскільки вони були спричинені рішенням органу державної влади, то варто чекати масових позовів підприємств до суду. В результаті за ручний режим боротьби з коронавірусом доведеться платити з державного бюджету. Тобто всім громадяни з власної кишені шляхом податків і зборів заплатять за непродумані рішення влади.

На останок

У своєму зверненні до народу президент Зеленський сказав: "Досвід Китаю показує, що непопулярні та жорсткі рішення долають вірус і рятують життя. Досвід інших країн показує, що м’якотілість і ліберальність – це союзники коронавірусу". Проте, з ним важко погодитись. Сучасні ліберальні демократії цілком здатні приймати важкі, але потрібні рішення. Також, вони мають необхідні для запровадження таких заходів правові механізми – режими надзвичайного та воєнного стану. Багато західних демократій вже скористалися такою опцією.

Українська Конституція надає право ініціативи щодо запровадження надзвичайного стану саме президенту, який має прийняти відповідне рішення і звернутися до Ради за його затвердженням, а не просто виступати із грізними зверненнями до народу, читаючи з телесуфлера текст, який не має жодних юридичних наслідків. Таке рішення і надало би додаткових повноважень владі для протидії поширенню небезпечної недуги, і залишило би країну в рамках власного правового поля.

Натомість роботу президента чомусь робить уряд, приймаючи постанови про обмеження не маючи на те повноважень. Судячи з останніх заяв про нові обмеження для українців, роль самого президента, а за одно Верховної Ради, уряду і мерів міст чомусь виконує Арсен Аваков, якого ніхто на таке не уповноважував і навіть теоретично не міг уповноважити.

Тому якщо президент й справді вважає м’якотілість небезпечною у важкі часи йому було б доречно виконати свій обов’язок та ініціювати введення надзвичайного стану, а за одно на правах Гаранта Конституції нагадати уряду та міністру внутрішніх справ межі того, що їм дозволено відповідно до Основного закону.