Внутрішній ресурс необхідно шукати в «закромах» держпідприємств
Внутрішній ресурс необхідно шукати в «закромах» держпідприємств
Нещодавні зміни до бюджету за поданням Уряду на боротьбу з пандемією коронавірусної інфекції, обіцянки створення сотень тисяч робочих місць та спрощення різного роду дозвільних процедур та організацій наштовхують нас на ряд логічних запитань, і стриманого оптимізму, щодо підтримки національної економіки.
Малий та середній бізнес, що з 12 березня призупинив свою діяльність (практично 50 днів), і вже відкрито мітингує будівлю Уряду. «Фінансова подушка» закінчується, а «світло в кінці тунелю» лиш непомітно жевріє (https://cutt.ly/wyhzC0u). Не дивлячись на оприлюднений план зняття карантинних обмежень, його реалізація, відповідно до прописаних показників, малореалістична, адже епідситуація наразі тільки погіршується, а ми навіть не наблизились до піку захворюваності.
В таких умовах відбувся запуск реформи будівельної галузі. Ліквідується Державна архітектурно-будівельна інспекція, монополіст на дозволи та контроль, яка роками кошмар будівельні компанії і була розсадником корупції. Замість неї вже створено Державну інспекцію містобудування - перша з трьох структур, які розділять повноваження ДАБІ, таким чином процес отримання державних послуг має стати розорим та зручним і з мінімальним впливом чиновників на прийняття таких рішень (https://uatv.ua/zelenskyj-povidomyv-pro-likvidatsiyu-derzhavnoyi-arhitekturno-budivelnoyi-inspektsiyi-video/). Це крок, який має оживити будівельний бізнес, і вкладається в концепцію Уряду по створенню нових робочих місць, а суміжний малий та середній бізнес, якщо «доживе» до цього, зможе розвивати суміжні виробництва.
Та чи всім так сутужно?
Ми знаємо про наявність «ласої» зарплатні від сотень тисяч гривень до десятків мільйонів в державних підприємствах або установах, тобто кошти на які йдуть з наших з Вами карманів. З екрану телевізора Президент Зеленський зазначив, що «затягти паски» мусять усі державні службовці. Вже з квітня незалежно від рангу та посади їхня зарплата не перевищує 47 тисяч гривень. Це стосується всіх: суддів, народних депутатів, прокурорів, працівників Національного банку України, ЦВК та багатьох інших чиновників. Такі ж обмеження стосуються і членів наглядових рад (https://www.radiosvoboda.org/a/news-zarplaty-derzhsluzhbovciv/30546596.html).
Уряд Дениса Шмигаля врахував побажання Президента і рішенням Кабінету міністрів пішов на обмеження зарплат ТОП-чиновників до кінця карантину. Виплати вже скоро, тому побачимо дієвість такого кроку, і хотілося б дізнатися приблизні суми економії від цих дій, і чи по призначенню вони будуть розподілені, але цей крок сміливо можна занести в позитив виконавчої влади.
В той самий час треба звернути увагу на так звану збитковість ряду природних монополій в Україні. Нонсенс для розвинених країн, але сувора реальність тридцятирічної історії незалежності країни.
Ми маємо надприбуткові державні компанії-монополісти, а вони з року в рік звітують про те, що знаходяться на межі беззбитковості або взагалі - збиткові. Той самий Нафтогаз України регулярно виплачує десятки мільйонів доларів премії Кобалеву, Вітренку та іншим, при цьому все-одно держава залишає компанії 30% коштів чистого прибутку. Кому і навіщо? Про збільшення видобутку говориться, але не виконується (https://ua-energy.org/uk/posts/naftohaz-ne-planuie-vydobuty-18-mlrd-kub-m-hazu-u-2019-rotsi), повинні бути якісь обґрунтовані показники ефективності КРІ. Якщо вони досягаються – ось Вам премія, ні, то працюйте краще. Держава всередині країни заробляє величезні кошти, але вона залишає їх на цих підприємствах обмежуючи інші програми.
Така система може чудово працювати в країнах, в яких існує державно-приватне партнерство. Наприклад, за кордоном також в ситуації, коли в країні не вистачає грошей для видобутку газу, вона потребує значних фінансових вкладень та застосування новітніх технологій, що держава в умовах фінансово-економічної кризи самостійно не здатна забезпечити і вона вкладає тільки 51% коштів, інші 49% - приватний інвестор. В такому разі, на підприємстві залишається 30% доходу і підприємство дає кошти цьому інвестору, тому що він вклав свої особисті ресурси. Проте в Україні ситуація зовсім інша.
Інший приклад державної монополії – Укрзалізниця. Не так давно, вона бідкалась уряду про збитковість перевезень і просила дозволу підняти ціни на квитки. Як може в транзитній державі бути збитковим? До речі, тарифи на вантажні перевезення в Україні одні з найбільших в Європі. Це підприємство не може бути збитковим за правильного менеджменту. Також варто зазначити про «неприбуткове» підприємство Укрспирт. Коли виробництво спирту було неприбутковим? Очевидно, що підприємство «робить» великі видатки та пише, що воно неприбуткове, щоб нічого не платить державі.
Саме тому ці природні монополії мають показувати справжні показники та віддавати більшість свого доходу державі. Інакше, вони перетворюються на якісь імперії всередині нашої країни, які годують корупціонерів, фінансові промислові групи та інших. Один і той самий механізм може працювати по-різному, але давайте не дозволимо за наші гроші обкрадати нас, особливо в ці нелегкі для усіх часи.
На стратегічно важливих підприємствах, які не планується приватизувати створюються незалежні від втручання політиків і чиновників, наглядові ради. Саме їм, відповідно до світової бізнес-практики, повинна відводитися головна роль в процесі управління держпідприємствами, робити процес управління прозорим і професійним. Однак, в українських реаліях до них призначаються екс-депутати, чиновники різного рангу та ін. Такий собі елітарний клуб з зарплатнею від сотень тисяч гривень до десятків і сотень мільйонів. Звичайно, проти Лещенка або Найєма я нічого проти не маю. Вони, як екс-представники медійного середовища, багато зробили для розвитку свободи слова в Україні. Але скажіть мені, які вони спеціалісти в Укрзалізниці або Укроборонпромі. Питання залишається відкритим.
Пошук внутрішніх ресурсів в країні під час економічної кризи та пандемії – це не скорочення видатків на освіту та культуру, а детальний перегляд і аудит всієї власності держави, і тотальний контроль за використанням ресурсів, що належать українському народу. На сотнях держпідприємствах «оптимізується» прибуток, який осідає в карманах не чесних на руку очільників у вигляді консалтингових та інших «умовних послуг», проконтролювати які практично неможливо, до того ж виплачуючи «космічні» зарплатні своїм керівникам. У той час, як малий та середній бізнес наряду з пересічними громадянами «затягують пояси» державі необхідно звернути увагу на внутрішні ресурси, які належать їй, але від неї ж приховуються. Ці кошти, наразі, конче необхідні незахищеним верствам населення, і можуть стати запорукою для країни, щоб не заглиблюватися в кабалу зовнішніх запозичень, і не продавати державні активи за безцінь.
