Кріпосне право для подолання епідемії

Інколи, знайомлячись з ідеями нашої влади, складається враження, що у якомусь з вишів для топ-чиновників викладають методики державного управління за середньовічними канонами. Умови відкриття продовольчих ринків чи заборона для виїзду на сезонну роботу за кордон — яскраві ілюстрації феодального мислення можновладців.

Головний санітарний лікар країни Віктор Ляшко, як і його керівник – очільник МОЗу Максим Степанов, пропонує відновити роботу продовольчих ринків, але висунув цілий ряд умов. Серед них — закриття ринку на сім днів в разі порушення карантину. Оновлення дозволу на торгівлю кожні 24 години. Органи місцевого самоврядування усуваються від процесу контролю, а за дотриманням карантину стежитимуть представники Держспоживслужби.

Такі вимоги одночасно виглядають і як державний терор, і як корупційна схема. З одного боку, закриття всього ринку за порушення обмежувальних заходів, вчинене однією чи декількома людьми, допускає колективне покарання, коли певна спільнота несе відповідальність за діяння окремих індивідів. В цьому випадку покаранням буде тимчасова заборона займатись легальною підприємницькою діяльністю. Колективні покарання є вже декілька століть неприйнятним в будь-якій країні, яка має хоч натяк на цивілізованість, тому українська Конституція каже, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З іншого боку, усунення місцевого самоврядування від контролю за дотриманням карантину і надання відповідних повноважень органам державної влади створює передумови дуже типової для української влади вертикальної корупції. За таких умов чиновники на самому низу владної піраміди виставляють бізнесу таксу. Хочеш сьогодні торгувати — плати. Не хочеш платити — виявимо порушення і прикриємо ринок на сім днів. Далі частину зібраного місцеві можновладці передають нагору, таким чином живлячи всю систему корупційними грішми.

А ціна питання зовсім не мала. Варто розуміти, що питання торгівлі на місцевих базарах для багатьох людей є єдиним джерелом доходу. Тут варто було б дати конкретні цифри, але вже третій ітерації української влади не до перепису.

У теплу пору року величезна кількість селян та дрібних фермерів реалізують на продуктових ринках свою продукцію. Часто вони не мають альтернативних можливостей збуту вирощеної продукції. Жодних механізмів, які б компенсували їм втрачені через карантин доходи наша влада, на відміну від влади багатьох інших країн, не запропонувала. Адже фермери з редискою і молодою капустою для української влади не є суб'єктом, на відміну від олігархів, яких Зеленський запросив на розмову в перші дні карантину. Тому людей штучно поставили в ситуацію, коли вони будуть змушені платити, щоб торгувати та хоч якось виживати.

Нестабільність роботи ринків збільшує різного роду витрати виробників і продавців, а також послаблює конкуренцію, адже супермаркети залишились єдиним місцем, де постійно реалізується широкий спектр продуктів харчування. Така ситуація, з традиційною "сліпотою" антимонопольного комітету ставить Україну за пів кроку до спекулятивного росту цін, який зачепить практично всі верстви суспільства.

Не менший подив викликають заяви Прем'єра Шмигаля та Міністра закордонних справ Кулеби, які вважають, що держава має перешкоджати виїзду українських заробітчан на сезонні роботи закордон. Їхня ініціатива виглядає відверто знущальною, бо для мільйонів громадян України така сезонна робота є єдиним способом прогодувати свої сім’ї. Прилаштувати їх нікуди, бо пів мільйона додаткових робочих місць існують лише в уяві Прем'єра.

Заборона виїзду закордон сотням тисяч чи навіть мільйонам людей виглядає як якась сучасна форма кріпацтва. Звичайно ж, вона грубо суперечить Конституції, яка дозволяє як виняток встановлювати обмеження виїзду за кордон і то тільки законом.

Тут варто мати на увазі, що термін "обмеження" не дорівнює поняттю "заборона". Обмеження права – це набір конкретних випадків, або перелік категорій осіб, на яких те чи інше право не поширюється, чи поширюється у певній його частині, але таке обмеження не перешкоджає більшості людей скористатися своїм правом. Наприклад, правом вільно покинути країну.

Натомість ідея Прем’єра та очільника МЗС у випадку її реалізації призведе, до неможливості виїхати за межі країни більшості охочих, що є не обмеженням, а саме масовою забороною виїзду. Такої заборони Конституція не допускає за жодних умов.

Загалом, багато владних ініціатив періоду карантину виглядають чимось середнім між знущанням і божевіллям. Їх складно якось оцінювати з точки зору права, бо часто вони порушують не лише фундаментальні норми існування демократичного суспільства, а є дуже далекими від здорового глузду. Тож якщо суспільство не буде дуже чітко реагувати на такі ідеї, одного дня можемо отримати відновлення панщини для боротьби з економічним спадом чи закріплення за олігархами права першої ночі задля подолання демографічної кризи.