Судова система: гра в реформи чи сталий розвиток

Судова реформа – одна з найулюбленіших тем вітчизняного політикуму, експертного середовища та громадських активістів. Судова система не встигає оговтатися від чергового нововведення, як пропонується наступне, а потім – ще одне, що впроваджує "новаторські" ідеї декількох "експертів" про створення нового правопорядку, що задовольняє тільки їх клієнтів. Як не прикро, однак ціллю "реформ судів" залишається: звільнення судді, який виніс "невірне" рішення; заміна членів органів суддівського врядування (ВРП, ВККС та РСА) - "оскільки не тих обрали" або взагалі відмова від функції правосуддя державою під гаслом "судді недоброчесні", а суди "несправедливі", а тому національні суди потрібно замінити іноземними - міжнародними комерційними арбітражами Лондону, Парижу або Стокгольму.

Вказане реформування не має нічого спільного з вирішенням поточних проблем судочинства: браку кадрів, недофінансування, недосконалості законодавства, подолання комплексу залежності суддів від політичної влади, а також відсутності стратегічного планування та уяви про майбутню модель судової системи. Як наслідок, відбувається гра в "реформи", що створює ще більше проблем і поглиблює кризу влади.

В черговий раз інформаційним простором ширяться повідомлення про чергові плани з "удосконалення" судової системи. Міністр юстиції зазначив, що "на даний момент глобально відпрацьованої судової реформи немає", але вона "продовжиться в рамках окремих кроків". Такими кроками, за словами міністра, має стати впровадження механізмів перевірки доброчесності членів Вищої ради правосуддя та удосконалення дисциплінарної процедури.

Водночас, нещодавно рішенням Конституційного Суду України було визнано неконституційними ряд статей Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (Закон №193-IX). Серед іншого, статтю 28-1 Закону №193-IX, яка передбачала створення комісії з питань доброчесності та етики при ВРП, яка "створюється з метою забезпечення прозорості і підзвітності членів Вищої ради правосуддя та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України". КСУ наголосив, що конституційний орган — ВРП не може бути підзвітний неконституційному органу, чим роз'яснив особливість статусу ВРП. Потрібно розуміти, що рішення КСУ мають преюдиційне значення, а тому у випадку зміни законодавства рішення КСУ щодо застосування Конституції мають обов'язковий характер для Верховної Ради України.

Відтак, відновлення механізму звільнення членів ВРП, між іншим ця комісія не могла прийняти інше рішення окрім звільнення, закон такого права їй не надавав, - майбутній крок у неконституційне минуле.

Дивує те, що про неконституційність Закону №193-IX попереджала Рада Європи, ЄС, ВРП, Верховний Суд та низка професійних національних організацій.

Може виникнути запитання, як же забезпечується підзвітність суспільству членів ВРП та чи взагалі вони підпадають перевірці?

Відповідь "реформаторам": "Так"! Перед призначенням члени ВРП проходять спеціальну перевірку у 36 органах державної влади та отримують відповідну довідку про можливість займати посаду. Під час здійснення повноважень члени ВРП підпадають під перевірку НАЗК, НАБУ, ДБР, прокуратури, поліції, ДПІ та ін. уповноважених органів державної влади.

Також, Закон "Про Вищу раду правосуддя" наділяє ВРП повноваженнями у випадку порушення членом ВРП присяги члена, прийняти рішення про звільнення члена з посади, якщо за це проголосувало 14 членів ВРП. Для порівняння така ж кількість голосів потрібна для призначення судді на посаду, а відповідно процедура є чіткою та зрозумілою. Остаточне рішення про звільнення члена ВРП ухвалюється суб'єктом — органом, який його призначив. Практика ВРЮ в попередні роки свідчила про ухвалення рішень про звільнення членів з посад за порушення присяги. Тобто реформа щодо створення етичної комісій в повній мірі не відповідає заявленій меті — унормування відсутності відповідальності членів ВРП, а переслідує просте завдання - заміну складу ВРП у неконституційний спосіб. Водночас половина складу ВРП зміниться уже навесні 2021 році, через сплив строку призначення.

Реформи не можуть мати самоціллю — реформи. Метою реформ мають бути поступові зміни на краще. Така логіка має застосовуватися до реформ судової системи. Спершу потрібно проаналізувати та виокремити нагальні проблеми судочинства.

Зокрема проблемою залишається тривалий термін розгляду справ. Як вирішити цю проблему, коли в судах не вистачає 30% суддів? Відповідь проста — призначити суддів, однак процес призначення тривалий, відповідно його потрібно спростити, але вимоги до кандидатів у суддів потрібно підвищити.

Нагальною проблемою залишається здійснення правосуддя у судах під час пандемії СOVID-19 та введення карантину. Законодавчі зміни внесені, справи в судах можливо розглядати у віддаленому режимі, а не отримувати довідки про відсутність технічної можливості у суді, жодних перешкод не існує, виникла проблема світогляду. І ця проблема не є неподоланно, в судову систему потрібно залучати найкращих фахівців, молодих та перспективних кандидатів, відданих ідеалам справедливості.

Проблему "несправедливих" судових рішень потрібно вирішувати на законодавчому рівні. Не суд має відшукувати, чи норма справедлива чи ні, усупереч вимогам Конституції і законів. "Несправедливі" рішення мають давати поштовх для законодавчих змін, а не суд має відшукувати справедливу та несправедливу норму і вибірково застосовувати її, створюючи новий "закон". Судова практика не є джерелом права, за виключенням правових позицій Верховного Суду. А останній не є судом факту, він має створювати загальну практику і якщо вона несправедлива - реагувати: звертатися до КСУ чи до Парламенту з ініціативою про зміни (на жаль така функція відсутня).

Зрозумілість і сталість практики застосування законодавства, встановленої Верховним Судом, забезпечить ефективність дисциплінарної процедури, де свавільне відхилення від такої буде складати дисциплінарний проступок і відповідно надасть можливість ВРП реагувати на "несправедливі" рішення.

Однак, жодних із вищенаведених проблем чергова "точкова" реформа поки не має наміру вирішувати.