Польсько-український парад у Києві. 100 років тому

Не хотілося писати вчора... Рівно 100 років тому, 9 травня 1920 року, у Києві відбувся парад польсько-українських військ. Кілька днів до того, починаючи з 5 травня, поляки входили до Києва - спершу окремими групами, а потім - військом визволителів. І ось 9 травня вирішили показати гарт.

Мені цей момент історії чітко дає асоціацію блискучої ілюзії перед ілюзією остаточною. Сам польський наступ мав нотки навіювання. Більшовики залишили місто ще 1 травня, і загалом у тому наступі бою полякам практично не давали. А саме для того поляки в Україну і йшли - щоб відбити більшовиків далеко від дому і зробити з України буфер між Польщею та Радянською Росією. У результаті - ні битви, ні буферу, ні втримування союзника. Майже за місяць поляки відступлять, більшовики підуть аж до Варшави.

Першими на параді крокували відбірні польські частини, у новенькій формі браві вояки. У кінці йшла Шоста дивзія армії УНР - бійці, виснажені справжньою війною на кілька фронтів й епідемією тифу. Показово, що до них приєдналися повстанські загони. Показово у контексті наступного калейдоскопу вітчайдушностей.

Десь Махно наближався до того стану, коли буде позбавлений вибору союзників. Отамани гуртувалися, не відаючи про те, що більшовики зрозуміли: в Україні потрібно докорінно міняти тактику. А чи прогнозували повстанці катастрофу, яка наближалася на зовнішній арені? Менше з тим, повстанські загони протрималися до початку 20-х, завдаючи радянській владі клопоту чималого.

Село гнулось і було роз'єднане "воєнним комунізмом". Винниченко на диво проявляв активність, і таки не був зачарований більшовизмом, надалі нещадно критикуючи радянський український проєкт. Чого не скажеш про Грушевського. Петлюра, який ішов до останнього - так, як умів і розумів. Наполегливість уряду ЗУНР в екзилі, який регулярно порушував переді Лігою Націй зняття польської окупації.

А більшовики зрозуміли, що Україну доведеться визнавати і рахуватися з місцевим людом шляхом українізації. Через рік зрозуміли, що червоний терор на селі призводить не до очікуваних ними результатів. З того розуміння виросла остання яскрава ілюзія - самоврядності України у складі СРСР.

Після Першої світової війни українське національне питання лишилося нерозв'язаним, великою мірою через несприйняття його серйозно західними лідерами. Є теорія, що Вудро Вілсона не дуже то й цікавило, що буде на території колишньої Російської імперії. Так закладають геополітичні бомби і масштабні трагедії на майбутнє.