Роздуми про війну і 9 травня

Нещодавно, я с другом здійснили вело марш-кидок за місто. Там в лісі( в районі смт Брюховичи) несподівано натрапили на старі, фортифікаційні, оборонні споруди, збудовані, судячи по цеглі, певно, ще австрійцями. В ті часи, коли будували данні каземати, цього лісу також ще не існувало і бойова задача фортів, видно, полягала у контролі дороги на Лемберг, так тоді називали Львів.

Руїни... Стара фортеця... Загадкове і вражаюче місце... На стінах, біля бійниць та амбразур помітні численні кульові отвори. Зрозуміло, що хтось, колись намагався взяти штурмом ці укріплення. І зрозуміло, що тим воякам, які йшли в атаку було дуже важко. Адже форти збудовані на вершині пагорба, і просто, щоб піднятись вверх, треба прикладати неабиякі зусилля, а тут по тобі ще зверху стріляють. Я не знаю, яка армія тут йшла на штурм, а яка відбивалась, але на сто відсотків впевнений- страшно було і тим, хто під кулями дерся вверх і тим, хто відбивався. Всім було страшно. І всі хотіли жити. Але і перші і другі продовжували стріляти і вбивати. Парадокс. І так на було завжди. На любій війні. Людині там, на війні, страшно, людина боїться власної смерті, хоче жити, і усвідомлює, що може загинути, але все одно вона вперто йде на війну і ще жене на бій інших людей....Парадокс...

Сьогодні в черговий раз настало 9 травня. В часи СРСР 9 травня називали Днем перемоги над фашистською Німеччиною, чи там німецьким фашизмом. Але чи це вірно? По перше, в Німеччині часів Гітлера ніколи не існувало ніяких фашистів. Ідеологія, котру сповідував Гітлер називалась- націонал соціалізм, або скорчено нацизм. (А от фашизм, це вже стосується союзника нацистської Німеччини- Італії, та її лідера- дуче(тобто: лідер, вождь, верховний правитель ) Беніто Муссоліні). А по друге, і що головне, безпосередньо акт про капітуляцію, тобто про визнання своєї поразки і припинення бойових дій, представники Верховного командування Вермахту, в присутності Верховного командування військ союзників( США, Англії, Франції), та керівника радянської військової місії у Франції, генерал майора Суслопарова, підписали у французькому місті Реймсі, саме 7 травня 1945 року у 02:41 по центральноєвропейському часі. Саме в цей день, 7 травня 1945 року, німецьке командування, шляхом радіотрансляції з німецького міста Фленсбург, оголосило своєму народу, що Німеччина капітулювала, і бойові дії слід припинити. Отож, Акт про капітуляцію був підписаний 7 травня 1945 року, а вступити в силу, згідно протоколу, мав через добу , тобто 8 травня. .Отож, фактичною датою, коли Німеччина визнала себе переможеною, слід вважати 7 травня. . А звідки ж тоді взялась дата 9 травня?. Просто на вимогу Сталіна, в ніч з 8 на 9 травня, вже в пригороді Берліна, в Карлхості, відбулось повторне підписання акту про капітуляцію, втім вже лише з представниками радянського командування. На момент, коли в Карлхості підписувалась, фактично просто ратифікація документів підписаних 7 травня в Реймсі, прем’єр- міністр Великобританії, та президент США Гарі Трумен вже оголосили про перемогу над німецькими нацистами. Ось чому помилково вважати 9 травня днем перемоги над нацистською Німеччиною. Тим більше, що в тій війні Гітлера СРСР здолав не самотужки, а тандемі з Англією та США, котрі своєю військовою допомогою- лендліз- фактично врятували Сталіна від поразки.

Але в Радянському Союзі вважали по іншому І тому там 9 травня оголосили, як день перемоги над фашистською Німеччиною і Днем закінчення Великої Вітчизняної війни( хоча і після травня 1945 року ще продовжувались вести бойові дії з Японією). Цікаво, що вихідним цей день зробили лише в 1965 році, вже при Брежнєві.

Тому, тепер, знаючи всі історичні факти, хай кожний сам для себе вирішує, який день, 7, 8, чи 9 травня слід вважати Днем перемоги нал нацизмом.

Але абсолютно помилково вважати 9 травня Днем закінчення війни. Оскільки офіційно датою закінчення Другої Світової війни є 2 вересня 1945 року, коли в Токійській затоці, на борту американського лінкора "Міссурі" був підписаний Акт про капітуляцію останнього учасника Другої Світової – імператорської Японії. Правда в сучасній Росії і тут не все, як у людей. Чомусь президент РФ Путін, нещодавно підписав указ, згідно якого, в Росії днем закінчення Другої Світової війни слід вважати не 2 вересня як у решті світу, ну, тоді, коли, власне і була підписана капітуляція, а чомусь 3 вересня. Цікаво, що коли цей указ був оголошений, Рада по правам людини при президенті РФ, спробувала опротестувати це рішення, апелюючи, тим, що проводити якісь військові святкування 3 вересня – це блюзнірство . Адже саме 3 вересня 2004 року, в Беслані, російські спецназівці, виконуючи наказ з Кремля, під час штурму школи, в якій чеченські бойовики утримували заручників, розстріляли 334 дитини.... Звичайно, до їх думки Кремль не прислухався...

... Знаєте, як для мене, люба війна по справжньому закінчується не тільки тоді, коли, наприклад, припиняться бойові дії, перестануть стріляти, чи одна зі сторін підпише капітуляцію, а тоді, коли помре останній близький родич загиблого на тій війні солдата. Коли в інший світ відійде його мама, тато, син, чи дочка, тобто найближчі рідні люди, для яких смерть солдата не статистика, а особиста трагедія, велике, страшне, непоправне горе, от тоді, разом з ними, в могилу піде і війна...А до того, поки будуть живі родичі загиблих солдат, , для них, разом з відчуттям їхнього стражджання і буде ментально продовжуватись війна...

Тому і та війна, що зараз йде в Україні, також буде ще довго відчуватись. Навіть, тоді, коли ми таки ввійдемо у Донецьк і Луганськ, звільнімо з місцевих концтаборів тисячі ув’язнених, а виродків, на кшталт Гіві та Моторолу твердо і за діло заженемо в землю чи, змусимо тікати в Росію, все одно війна залишиться тут .Вона буде пекти і боліти. Для тих, хто втратив там найрідніших, ця війна вже буде вічною... Як для матерів вбитих українських вояків, так і для матерів вбитих сепаратистів, смерть їх синів, стало тим, що поділило життя на дві частини.. І вони, мами, цих загиблих хлопців, вже ніколи, поки самі будуть жити, з тої війни не виберуться. .І лише коли вони підуть у Вічність і заберуть туди з собою своє горе, то лише тоді, можна буде вважати, що війна скінчилась...А до того вона ще довго буде нагадувати про себе.. .І нічого вже з тим не зробиш....

А щодо 7, 8, чи 9 травня, то тут слід подумати про тих, хто загинув у тій війні... Подумайте про тих, хто безслідно зник в печах Аушвіца, чи потонув при форсуванні Дніпра, кого закатували у Варшавському гетто, чи погнали в лобову атаку на кулемети при штурмі Берліна, коли до закінчення війни залишалось кілька днів. А ще подумайте про молодого татарського хлопця, що всі чотири роки чесно і мужньо, як і всі, воював на фронті. А коли нарешті, зі шрамами від поранень і медаллю "За отвагу" на вигорілій гімнастьорці, повернувся в рідний Крим, то не побачив там своїх рідних, а в його оселі мешкають якісь інші, хазяйновиті і нахабні люди. І от тепер, він, герой-фронтовик іде в телячому вагоні з решітаками в середню Азію, де, жирний від краденої тушонки комендант пересильного табору буде кричати на нього: "Сволочь фашистская, предатель родіни"..І в якийсь момент він того не витримає і в чесному, правильному гніві, як колись на фронті, кинеться на ворога, цього татарина розстрліяє конвоїр, адже "шаг влево, шаг вправо, разценіваєтся за побег"... Просто на секунду уявить себе на місці цих людей і здригніться....