ВМС України: командири, старпоми, вчителі

Для тих, хто починав свій шлях разом з ВМС України, сьогоднішнє свято наповнене не лише святковими промовами та парадними вишколами. Доля автора склалася так, що молодим лейтенантом він служив під началом тих, кого сьогоднішні адмірали навряд чи згадають у своїх пафосних промовах. Чому? Бо це не зручно, не відповідає кон’юнктурі моменту, можуть не так зрозуміти, знівелює велич «флотоводців». Але без тих людей, про яких буде йтися в цьому короткому пості, ніякі ВМС України ніколи б не існували, саме вони намагались наповнити поняття «українського флоту» реальним змістом. Перелічу тих, з ким служив, у кого вчився бути моряком і людиною.

Капітан 3 рангу (1993 рік) Володимир Катушенко. Перший командир «Гетьмана Сагайдачного», людина залізних правил та жорсткого характеру, авторитарний, суворий до себе та підлеглих. Перейшов у ВМС України зі старпомів радянського «Пытливого». Саме він 4 липня 1993 року підняв на «Гетьмані Сагайдачному» військово-морський прапор. Українською не володів, субординації дотримувався тільки в межах, якщо вона не шкодила справі, міг послати…Корабель знав, як самого себе, міг керувати ним із заплющеними очима. Доля – був вичавлений з ВМС, розчарувався у перспективах українського флоту, вимушено повернувся до флоту російського, служив на Камчатці.

Капітан 3 рангу (1993 рік) Сергій Настенко. Другий командир «Гетьмана Сагайдачного». У 1992 році в Донузлаві під час репетиції параду до дня ВМФ підняв український прапор на СКР-112, де був командиром, та здійснив перехід до Одеси. Фактично, це, а не якісь укази, і є початком реальних ВМС України. Після усунення В.Катушенка очолив фрегат «Гетьман Сагайдачний», був трохи делікатніший за попередника, знав корабель на всі сто відсотків, міг показати, як працює будь-який корабельний механізм, відчував корабель як живий організм, ризикував, не цурався й не ховався від відповідальності, мав чудове відчуття гумору, чуйно ставився до людей, серед колег по НАТО вважався фахівцем морської справи. Сповідував прогресивні реалістичні погляди на розвиток ВМС України, які не приховував та висловлював відверто. Доля – був вичавлений з ВМС України, завдяки подальшому знайомству з оточенням В.Януковича перейшов в бізнес, у якому нічим поганим себе не заплямував, назавжди лишився в пам’яті саме командиром.

Капітан 3 рангу Віктор Хоменчук (1993 рік). Старпом «Гетьмана Сагайдачного», офіцер академічних знань, сповідувач прогресивних морських тактик, стриманий, ввічливий, інтелігентний. Незручний через відстоювання власних поглядів, намагання вийти за межі канонічної морської науки, багато в чому – новатор, якого не почули. Доля – після «Гетьмана Сагайдачного» служив командиром МПК (корвета), потім – в штабі бригади та на командному пункті. Зрештою – вичавлений з ВМС України на пенсію.

Капітан-лейтенант Андрій Риженко (1994), старпом «Гетьмана Сагайдачного». Освічений грамотний офіцер, вмів досягнути результату, справедливий та відвертий, його поважали всі, від звичайного моряка до офіцера. Після корабельної служби присвятив себе справі наближення України до НАТО, знаний відстоювач ідеї інтеграції України до Альянсу, після анексії Криму - автор реалістичної стратегії побудови «москітного флоту». Доля – наразі усунений від обов’язків помічника міністра оборони, знаходиться у розпорядженні НГШ, перспективи невизначені.

Перелічені прізвища – лише невелика кількість тих, хто вболівав і щиро вірив в майбутнє українського флоту. Усі вони, разом зі своїми підлеглими, намагались збудувати щось нове, прогресивне й позбавлене показухи та наносних явищ. Під час своєї служби вони не нажили численних квартир, дач чи статків.

Однак, адміралами та командувачами, нажаль, стали не вони. Ними часто ставали ті, хто вміло пристосовувався, своєчасно відчував кон’юнктуру моменту, говорив те, що хотіли чути, не дратував керівництво зайвими ініціативами. Зрештою, нічого нового. Але доля нашої держави має бути свідченням того, що ставка на пристосуванство, кумівсто та призначення людей на посади тільки тому, що хтось сказав, що Ваня, Петя або Вася – «гарний хлопець» у підсумку призводить до відсутності прогресу, деградації, втрати територій та державності.