ДЕМОНИ КОЛАБОРАЦІОНІЗМУ

Нещодавно на блозі на "Цензорі" Генадій Друзенко написав, що "Україні пора прийняти радянську спадщину, як свою (а не колоніальну, накинуту зовні)".

Абсурдність цієї тези, заради якої написано стільки букв, очевидна, якщо знати елементарні наукові факти.

Приміром, наприкінці 1920 року у лавах комуністичної партії в Україні налічувалося заледве 20,1% українців. У 1922 році в правлячій більшовицькій КП(б) України було 23% українців, а українською мовою володіли 11%. Це була явно чужинецька сила з рідкісними вкрапленнями колаборантів. Така ж колоніальна окупаційна структура зберігалася у всієї влади - за даними 1923 року, лише 797 із 11826 відповідальних працівників партійно-державного апарату УСРР, або менше 7%, заявили, що володіють українською мовою. Ще менше українців було в каральних органах ЧК-ГПУ-НКВД на території України, точніше, їх там майже взагалі не було аж до кінця 1930-их років. В керівництві радянських каральних органів до початку 1940-х років їх не було жодного.

Перший українець очолив маріонеткову УРСР через 50 років після більшовицького перевороту. Це був Петро Шелест. Яким українцям можна було зробити кар'єру в СРСР пояснить такий факт: коли невдовзі Шелеста звільнили і вислали з України за український націоналізм. То коли він помирав на чужині й марив, то його донька казала, що "папа говорит на неизвестном языке".

Натомість, серед усіх репресованих в СРСР кількість українців доходила до 40-50%, при загальній частці населення близько 20% від загальносоюзної. Приміром, у відомому фільмі Дудя "Колыма - родина нашего страха" наведено табличку з музею репресій на Колимі - згідно з нею станом на 1 січня 1949 р. українці серед в'язнів ГУЛАГу на Колимі становили 48% (Колыма - родина нашего страха / Kolyma - Birthplace of Our Fear). При багатомільйонному масштабові репресій що це, як не наслідок ворожої окупації?

До своєї незалежності Україна підійшла із абсолютно колоніальною ситуацією, коли російською мовою в середніх школах навчалися більше учнів, ніж українською - 52,2% російською проти 47,8% українською, при кардинально іншій структурі населення і визнання мови рідною.

Мимохідь Друзенко назвав непритомним одного з найвизначніших президентів США:

"Будь-якій притомній людині зрозуміло, що СРСР - не був частиною "імперії зла". Що комуністичний режим не дорівнював нацистському".

Звичайно не дорівнював!

Комуністичний режим для українського народу був значно гірший за нацистський, просто тому що убив приблизно втричі більше українців. Це елементарна арифметика..

Радянську ностальгію цей Друзенко називає "здоровою реакцією на примус осквернити могилу своїх батьків".

Насправді радянська ностальгія - це наслідок некрозу моралі, вияв спроби осквернити могили більше 15 000 000 українців, замордованих червоною Москвою тільки в ХХ столітті.

Друзенко робить спробу попрікати українцям тим, що серед них знайшовся "голова КДБ УРСР етнічний українець Віталій Федорчук, який проводив репресії" тоді, коли, мовляв, етнічний росіянин Антонов створював літак "Руслан".

Були, були й серед українців колаборанти, нікуди правди діти.

Але в часи масових репресій колаборанти були переважно вимушені, що, принаймні, дещо пояснює.

А зараз вони значно огидніші, бо добровільні.