Білоруси, Лукашенко, війна цивілізацій…

Цивілізаційна війна триває, тепер в ній задіяна Білорусь. По іншому і немало  бути, вічно продовжуватися цей постсовковий застій не міг. Білоруси довше за всіх, з колишніх радянських республік, трималися на плоту совєтських ілюзій, вибираючи свій шлях.

Час настав, треба приймати рішення! В світі є дві цивілізації:  євро-атлантична, яка веде до волі і гарантованих прав і євро-азіатська, що веде в рабство, війну і нескінченне приниження.

На теренах РБ йде справжня війна різних спецьслужб, задіяні технології, всі вони будуються на прагненні білорусів отримати повітря справжньої свободи.

Росія качає ситуацію таким чином, щоб Лукашенко як можна більше забруднив свої руки кров’ю. Саме для цього туди були направлені головорізи з підрозділів ВПК Вагнер.

Схід, як завжди стурбований, але ж тут потрібно віддати належне Польщі, Литві, і Латвії, вони більш конкретні в своїх зверненнях до Лукашенко, вимагаючи негайного припинення насильства і створення Національної ради.  

Події для самого Президента РБ розвиваються більше песимістично, ніж оптимістично, в нього реально вже нема часу думати, настав час приймати рішення. На мою думку, Лукашенко свій останній термін необачно провів  в безтурботному настрою. Йому б готовити собі заміну, вибудовувати мости з громадськістю, йти на якісь поступки, … але ж  він помилково вважав себе  непорушною скелею.

Зараз, вже мова не йдеться про приємника чи якісь інші багатоходовки, зараз мова йде  про те, де може опинитися Лукашенко: в Ростові чи в Гаазі. Є і третій варіант, тільки спрацювати він може в єдиному випадку:  Президент РБ нарешті визнає, що майбутнє Білорусії з євро-атлантичними країнами. Так, в такому випадку він може і не залишитися Президентом, але ж  врятує країну від «руської весни» і цілком можливого військового вторгнення армії РФ в РБ.  

Стан громадянського суспільства РБ мені нагадує  наш стан в часи Майдану. Так, ми вийшли, ми стали на барикадах, а що далі ніхто з нас толком не розумів, ми не змогли видавити з себе справжню моральну еліту.  Ціна питання – розчарування нації, війна і загублені наступні  роки. Тому, мені особисто не хотілося, щоб білоруси пройшла наш шлях, повний сльоз, горя і невдач.

Хоча, для себе іншої України я і не хочу, хай через кров і горе, але ж ми йдемо до своєї мети, ми з кожною зрадою стаємо сильнішими і згуртованими. Наш happy ending вже поряд, а от у білорусів все ще по переду.

Тим не менш, побажаємо їм мудрості і перемоги над будь якими технологіями і злодіями!