Саме наша війна

Минулого року, після зміни влади, точилися гострі дискусії про те, чи потрібен військовий парад під час війни.

Його просто не провели, а ветеранська спільнота пройшлася Києвом, і цю ходу ми гордо назвали Маршем захисників України. Це була подія. Перший масовий організований виступ громадян, не згодних з капітулянтськими підходами влади до національно-визвольної війни.

Паралельно з дискусією про доцільність параду вперше вигулькнуло гасло про проведення Маршу без політики і без політиків. Дискусія не набрала відповідного градусу, хоча така вимога організаторів викликала невдоволення значної частини учасників російсько-української війни й активних громадян.

Це гасло не зникає практично зі всіх протестних акцій вже другий рік поспіль.

Ми так захопилися обструкцією політикам, що не помітили, як цього року навіть не йшлося про проведення параду на День Незалежності.

Ми не помітили, як ми здали свої позиції. Ні, пандемія тут ні до чого, вона ж не заважає нам знову організовувати Марш. Ми втратили свої політичні позиції. І ми спробуємо пояснити чому.

На офіційній ФБ сторінці "Маршу 2020" з’явилась стаття Голови фонду "Повернись живим" Оксани Коляди, ексміністра, розміщена на УП під заголовком "Не твоя війна" https://www.pravda.com.ua/columns/2020/08/3/7261669/.

За всієї поваги до колишньої пані міністра, стаття дуже зачепила і ми відчуваємо потребу їй опонувати, бо вважаємо проблему системною. А дискусію на тему вважаємо давно назрілою. Стаття ж досить грунтовно відображає позицію прихильників аполітичності подібних заходів, яким ми збираємось опонувати.

Насамперед, уточню – хто такі "ми".

Ми – точно не прості хлопці й дівчата, як сказано в статті. Ми ніколи не мислили спрощеною дихотомією "тут – друзі, там – вороги" чи "туди стріляємо, тут захищаємо".

Ні. Ми – позавчорашні вчителі, студенти, науковці, підприємці, політики й, навіть, пенсіонери та військові, які вчора вирішили виконати громадянський обов’язок чи контрактні зобов’язання та взяти в руки зброю. Добровільно, чи за мобілізаційними заходами, чи контрактом. А сьогодні ми повернулись до свого життя та роботи, і вирішуємо такий же складний перелік соціальних питань, як і решта суспільства.

Складно уявити більш складні задачі, ніж рішення "обнулити життя до" і повернутись в нього та відбудувати руїни "після". Тому ще раз: ми – точно не прості хлопці й дівчата, ми здатні приймати відповідальні рішення і вирішувати складні завдання.

Ми чудово розуміємо, що нація стоїть перед екзистенційними загрозами й добре організованим ворогом. І не погоджуємося, що відповіддю на ці загрози має бути аморфний натовп хороших людей, навіть з бойовим досвідом, а не політично структурована, згуртована нація, яка дбає про добре організоване військо.

Що таке для нас цей Марш? Яку ціль ми ставимо перед собою, проходячи головною вулицею країни? Це – питання сьогоднішнього дня.

Минулого разу ми пройшли "без політики", висловили побажання і... розійшлися. Які цілі ми ставили минулого разу і який результат отримали? Хто контролював політичний процес? Кому ми видаємо мандат і на що сподіваємося цього разу? Який, врешті, наш політичний план, бо саме політична акція без політичних вимог перетворюється на добре організовану каналізацію протестних настроїв частини суспільства.

А вимоги у нас є. І вони не про пільговий проїзд.

Беремося стверджувати, що це – марш, покликаний відстояти наші Ідеї, Світогляд, а не марш, покликаний захищати специфічні інтереси ветеранської спільноти. Бо для їх захисту є інші дні, менш урочисті й менш символічні, ніж День Незалежності.

Якщо цей Марш – про "ветеранську політику" і "ветеранські проблеми", то коли буде Марш про Українську Державу? Скажіть і Ми вийдемо саме на нього.

Очевидно, вимога аполітичності Маршу натякає і на його аполітичні вимоги. То ми хочемо знати – які неполітичні проблеми він має зрушити?

Ми ж вважаємо, що 24 Серпня має відбуватися політична акція Марш ветеранів на захист державного суверенітету. І ми не розуміємо – як ідея захисту державного суверенітету може роз’єднати між собою ветеранів, військових, політиків чи громадян.

Якраз тут дієва дихотомія: ти підтримуєш державний суверенітет, значить ти – на Марші. Або – ні, і тут немає чого додати.

Якщо ветеран війни за незалежність буде намагатись триматись осторонь політики, то завтра політику за нас здійснюватимуть "ветерани" терористичних організацій, сепаратисти й "п’ята колона".

Нас не розділяла на війні політика. То чому вона має розділяти нас зараз, на Марші? Навпаки, бойовий дух точно вбивала агітація в стилі "не твоя війна".

Ми не вважаємо, що маргіналізація "ветеранської тематики" відбулася через спроби політизації ветеранського руху. Ми стверджуємо, що це відбувається саме через штучне усунення ветеранської спільноти від активної політики та ізоляції від політичних рухів.

Нам нав’язали штучну підміну поняття "ветеранської політики" на "ветеранську проблематику". І ми чітко розуміємо – які країни і які політичні сили зацікавленні в тому, щоб ветеранська політика державництва була змаргіналізована, а екзистенційні загрози називались не нашою війною.

Кожен з нас, тих, хто добровільно брав у руки зброю, вважав державну незалежність вищим пріоритетом. Хто вирішив сьогодні, що наші пріоритети змінились?

Можливо, настав час так само, як колись ми брались до війни й волонтерства, братися зараз до політики?

Оці шельмування політиків і політики в Україні – для чого? Щоб порядна людина сахалась цивілізованих методів розбудови суспільства й держави і віддала цю справу в руки шахраям?

Ми точно хочемо й далі воювати кожного разу, починаючи з нуля, як шахраї вже зруйнують державу?

Хто з нас, людей, які втрачали товаришів на війні за незалежність, буде проти того, щоб побачити, на Марші на підтримку державного суверенітету політичні партії?

А хіба ми не знаємо – яких точно партій ми там не побачимо? Навіщо вдавати, що всі політики і всі партії однакові? Бо так хочеться Москві? Ми приймемо їх твердження, що ми – нація, нездатна до політичної праці й самоврядності?

Ми й далі будемо ховати і ховатись від партій, за які ми ж і підемо голосувати на наступних виборах? А це справді – здоровий глузд?

Ні, це – вбивство надії на нову якість політики в державі, на політику незалежної нації загалом.

Запитань більше, ніж відповідей.

Ветерани мають політичні уподобання. Ми хочемо бачити – хто поряд з нами на Марші.

Нам набридла підтримка "лайком" у соцмережі і одночасне "святкування" під білими капітулянтськими прапорами з владою на майдані.

Нам потрібне позиціонування політичних сил, а не брехливе політичне болото.

Ми хочемо відчувати політичне плече однодумців-державників. В однострої чи без.

Дехто з нас вже пройшов шлях від "політичного нейтралітету" до партійності, так само, як колись проходив його від робочого столу чи станка до військкомата (чи не з цими політиками ми тепер маємо триматися насторожі, як радить пані автор?). І це – правильний шлях громадянина, який довів свій статус службою українському народові.

І йшли ми, переважно, не у ватаги романтиків, а в ЗСУ, з їх професійністю. Яку вони довели. Хоча нам казали, про них, як зараз про політиків, що там - сама зрада. Армія стала такою, якою ми і уряд її зробили. Політика і уряд також будуть такими, якими ми її зробимо.

А поки що роблять нас.

Якість політики треба змінювати. І ветеран, який довів свою відданість громадянському обов’язку, точно буде не найгіршим політиком. В багатьох країнах військова служба є необхідним фундаментом політичної кар’єри.

Наголошуємо, ми не визнаємо спроб спотворити наш образ, як "політично стурбованих". Так само, як не визнаємо спроб нав’язати нашій спільноті тавро "партії війни".

Так, наш заклик - провести саме політичну акцію. Ми розуміємо, що Марш на захист державного суверенітету, з якнайширшою політичною підтримкою, не влаштує віртуальні політичні сили. Звісно - вони не мають фактичного членства й прихильників. Марш на захист державності не влаштує явних чи прихованих колаборантів, які вимушені будуть зробити символічний вибір. Не вигідний він і політичному болоту, яке підтримує войовничу риторику і толерує капітулянство водночас. Але він вигідний і потрібний Державності.

Саме до такого маршу мають долучатися громадські організації, а не намагатись диктувати політичні вимоги політичним партіям. Хоча б тому, що саме партії, а не ГО несуть політичну відповідальність.

Саме тому, цей марш не про внутрішню політику, яка роз’єднує. Цей марш про Державність та Гідність. І саме такі події об’єднують нації.

Олександр Сосницький, убд російсько-української війни за незалежність

Юрій Гулей, убд російсько-української війни за незалежність

Віктор Литовченко, убд російсько-української війни за незалежність

Олександр Посітко, убд російсько-української війни за незалежність

Віктор Пушкар, провідний науковий співробітник Social Transformation Group

Федір Сосницький, убд російсько-української війни за незалежність

Віталій Іщенко, убд російсько-української війни за незалежність

Павло Марценюк, убд російсько-української війни за незалежність

Валерій Прозапас, убд російсько-української війни за незалежність

Олексій Попович, убд російсько-української війни за незалежність