На краю прірви.

Кораблі НАТО, бомбардувальники НАТО, батальйони НАТО в Польщі…

Демонстрація сили, з боку країн НАТО в підтримку України багато кого приводить до нестриманого вибуху радісних емоцій. І це, мабуть, правильно, я сам такий мені теж іноді хочеться аплодувати, коли я бачу таку міць і готовність за нас вступитися. Тільки я себе стримую, бо трохи по іншому дивлюся на ці події, …з іншої проєкції, я б сказав з глобальної.

На фоні цих, цілком позитивних для нас подій відбувається геть протилежне. Йде посилення ТГК відверто проросійськими політиками. Попередня влада для зміцнення дружніх стосунків з Путіним ввела туди Медведчука, нинішня завела туди Кравчука і Фокіна.

21 вересня у Святогірській лаврі пройде міжнародний захід "Форум миру", на якому будуть присутні всі ті, хто в 14-му чекав Путіна в Києві. Обов'язково потрібно сказати про роль Святогірської лаври в березні-травні 2014 року. Вона з радістю прийняла у свої обійми й розмістила там російських казаків, в кількості цілого полку.

Всім відоме, що священники Святогірської лаври благословляли Гіркіна і молились за Путіна. От тепер там, різні сівохи та стогнії, будуть вирішувати нашу з вами долю. А в цей час Ківа по всій країні фактично формує батальйони «ополченців» Медведчука.

Влада, так же само як і в 14-му на ці події взагалі не як не реагує, більш того вона методично прищеплює суспільству думку, що за свою землю воювати не потрібно, що краще стояти перед сильним Путіним на колінах і просити в нього дозволу на життя. Влада малодушно дозволила агентам впливу кремля скупити майже всі ЗМІ. Патріотично-виховальна робота не ведеться, молодь вже знову соромиться говорити українською. Ветерани війни, добровольці сприймаються частиною суспільства, як божевільні неадеквати. СБУ взагалі не займається питаннями безпеки, контррозвідка не працює.

І все це в умовах війни!

Тепер про НАТО. Простих рішень не буде. Ми зараз находимося в епіцентрі війни двох цивілізацій. Фактично вже розпочата третя світова війна! Україна однаково цікава, як для євроазійської цивілізації, так і для євроатлантичної й вони готові за нас битися.

Але ж вимальовується цікава картинка. За Україну готові битися цілі цивілізації, а от сама Україна, маю на увазі політичний бомонд, з 14-го і по цей час, не тільки впирається з останніх сил, а ще й і заважає народу самотужки боронити свою землю. Українська політична «еліта» тягне нас в Росію і всіма силами намагається услужити Путіну.

Ми маємо зовсім не добрий розклад. Більшість суспільства бажає бути серед країн євроатлантичної цивілізації, а українські «еліти» навпаки, прагнуть всіма правдами й неправдами до руського миру. І тут для нас постає справжня загроза!

Вузол затягується все сильніше, цим вузлом зв’язані руки наших друзів. І правда, ну як нам допомагати, коли Європа й Америка обложила Росію санкціями, а країна за ради якої вони це зробили вже сьомий рік підтримує політичні і економічні стосунки з агресором.

Але ж процес пішов, війна розв’язана і тепер кожна зі сторін буде відпрацьовувати свій протокол. Якби в Україні народ і «еліти» були солідарні в бажанні бачити себе серед розвинутих демократій, то для наших друзів з НАТО, взагалі не було б не яких проблем з Путіним. Ми б швидко повторили шлях таких країн, як Польща.

А так у кремля залізний аргумент: в Україні громадянська війна і політики, яких обрав народ не бажають бачити у себе НАТО, навпаки вони хочуть знов повернутися до старшого брата. І зовні  це, на жаль, виглядає саме так.

А раз так, то ми стовідсотково опинимося в епіцентрі бойових дій двох світів, пасивність суспільства і відкритий колабораціонізм «еліт» не залишає нам іншого шансу. Війна не буде швидкою і позиційною, коли по справжньому загримлять гармати, коли їх буде чутно і в небі, і на землі, і в морі, ми тоді на особистій шкірі відчуємо всю гостроту нашої дурості, хитрості й малодушності. 

Тоді вже запізно буде клясти себе за свої продані голоси, за свою байдужість до ближнього, за своє боягузтво вийти вперед і сказати, що нам такі «еліти» не потрібні! Нам залишиться лише молитися, щоб дожити до ранку, бо тоді від нас вже нічого не буде залежати і це буде  жах.

Не хочу не до чого закликати, тому що розуміє всю марність цих намагань. Якщо ми за тридцять років так і не зрозуміли, хто ми є і для чого нам Бог дав Україну, то тепер перед прірвою до якої залишилося тільки крок, говорити про це, якось алогічно.

Таке враження, що Божественна дихотомія на нашій території не працює, у нас чомусь все завжди в тонах відчаю і сторічного плачу. Мабуть, це тому, що ми ніяк не прокинемося.

Не закликаю, а наполягаю: прокидаємося і відмовляємося від послуг антиукраїнських «еліт»!

Краще пізно, ніж ніколи!