Соціал-націоналізм у 1990х і 2000х

Соціальний націоналізм (СN) виник на початку 1990х. Теоретичним його витоком прийнято вважати «Дві революції» Ярослава Стецька. Сенс виокремлення «соціального» напрямку в націоналістичному спектрі полягав у протиставленні так званому «культурницькому націоналізму», який бачив потребу діяти лише в культурній площині, ігноруючи інші сфери. 

Протягом 1990х навколо терміна «соціал-націоналізм» сформувалася певна доктрина, що по суті стала органічним продовженням ідеології дорозкольної ОУН, адаптацією інтегрального націоналізму ХХ ст. до українських реалій ХХІ ст. До організаційних проявів СN 1990х варто відносити не тільки Соціал-Національну партію України (СНПУ), але й політичне об’єднання «Державна Самостійність України» (ДСУ). 

Протягом 2000х основним представником соціал-націоналізму був «Патріот України» і заснована на його базі Соціал-Національна Асамблея. ВО «Свобода», яка у 2004 відійшла від СN, спробувала знову повернулася до нього на межі 2000х/2010х. Втім, на той час потреба у додатку «соціал-» для націоналізму де-факто відпала. 

«Культурницький націоналізм» зійшов у повний маргінес (фаріонщина), а всі націоналісти (які  вже ставали рушійною силою революційних процесів) розуміли під своєю ідеологією не тільки культурницький аспект. З часів Революції Гідності націоналізм знову став всеосяжним, його соціальність й інтегральність стали беззаперечним принципом. 

Тому ідеологія Азовського Руху наразі не потребує додатку «соціал-», а якщо якось додатково його окреслювати для відрізнення від націоналізму ХХ ст., то краще називати його Nовим Nаціоналізмом або Nаціоналізмом ХХІ ст.