Історія «Азову»: нетолерантна версія

17 вересня шість років тому батальйон «Азов» переріс у полк. За чотири місяці війни з п’ятдесяти ентузіастів нас стало понад шість сотень.  Ця дата – одна з маленьких підтверджень, що Азов має унікальну історію розвитку та підхід до війни.

Починалось усе із 50-ти «чорних чоловічків», які відбили Харків у ватного «Оплоту» та зупинили «руську весну». Після цього була сформована перша рота добровольців, яка відправилась на Схід, а згодом перетворилась у легендарний батальйон. І це всього за 3 місяці існування. У цей час ми звільнили Маріуполь, Мар’янку, а у вересні провели першу захисну Широкинську операцію. В результаті - знищили величезну кількість живої сили противника, кілька одиниць техніки, і Маріуполь ще довгий час залишався у безпеці.

Якщо оцінювати такі досягнення глобально в масштабах війни, то це об’єктивно небагато.  Але є суб’єктивний фактор – жоден інший підрозділ не повторив нічого подібного. Ані у кількості операцій, ані їх результативність, не враховуючи вже кількісне зростання підрозділу.

«Мені мама казала, що зневіра – це зло» - писав Сергій Жадан. Наслідувати нав’язаний генетичний біль, українську тугу та журбу ми не прагнули. Нами керувала потужна вмотивованість, постійна жага навчатись військовій справі. Ми були готові  жертвувати собою за Батьківщину, але в першу чергу прагнули знищувати ворогів – і йшли на фронт вбивати.

Тому на військовому поприщі в Азову феноменальні вольові та професійні показники. У 2019 році, навіть через п’ять років, полк «Азов» довів це у боях на Світлодарській дузі. Тоді бійці змусили російські війська залишити позиції на панівній висоті, знищили комплекс РЕБ «Зоопарк», перехопили два ворожі безпілотники, знешкодили 40 підтверджених терористів та ще одного взяли в полон.

Ми не збиралися ні з ким домовлятися, ми не хотіли нікому благально заглядати в очі. Ми дивилися на обличчя своїх рідних та близьких. Ми хотіли миру – і йшли до нього найкоротшим, хоч і найскладнішим шляхом. Але саме цей шлях і був результативним.

17 вересня – дата, яку я позначаю, як проміжний етап розвитку Азову. Ми обрали правильний шлях до мети і продовжуємо бути стійкими у своїх переконаннях.

Я вітаю своїх побратимів, з ким ми будували «Азов». Вітаю тих, хто обрав тяготи війни на противагу домашньому затишку.