Петро Болбочан: невивчені уроки історії

4 жовтня в Києві відкрили перший в Україні та світі пам'ятник Петру Болбочану — полковнику армії УНР, видатному полководцю та представнику української еліти. 
Знаково, що це відбулося напередодні його Дня народження — Петро Болбочан народився 5 жовтня 1883 року.

Історична пам’ять формує національну ідентичність. Від того, яких героїв ми шануємо, залежить наша національна ментальність. Болбочан своїм прикладом довів, що непереможних ворогів та безвихідних ситуацій не існує.

Не дивлячись на величезний внесок у боротьбу за незалежність України, Болбочан був заарештований за критику уряду, який вів курс на зближення з більшовиками. Був заарештований та розстріляний, попри його численні заслуги перед Україною:

- у 1918 році бере активну участь у придушенні більшовицького "січневого повстання" у Києві;
- звільняє Крим від більшовиків;
- звільняє Схід України від більшовиків та розбиває їх вщент;
- формує та очолює 2-й Запорізький курінь, що згодом розростається до корпусу.
І головним підтвердженням його досягнень у боротьбі за Україну є обіцяна більшовиками величезна нагорода за його голову.

І саме тому він мав право критикувати владу за братання з більшовиками. Маючи великий досвід вирішення "більшовицького питання", де перемовини тривали не довше кулеметної черги, він як ніхто інший мав право на подібну критику.

І за це його ненавиділи українські соціалісти та ліберали. А він ненавидів їх за те, що вони так яро намагались налагодити діалог з російськими комуністами. Він розумів, що їх слово не варте паперу, на якому написане, і намагався достукатись до державного керівництва. 

Навіть у найтяжчий період, коли червоні орди вже захопили більшу частину України, Винниченко і компанія не бажали воювати з "братнім народом", бо вони "бачили в очах більшовиків мир". 

Символічно, що ті, хто засудив полковника Болбочана до смерті, самі не відчули на собі червоного терору.
Омелян Волох — сотник армії УНР, наказав арештувати Болбочана. Пізніше вкрав державну скарбницю та перейшов на бік більшовиків (хоча цей таки був розстріляний більшовиками у 30-их).
Володимир Винниченко — ратував за ув'язнення Болбочана через те, що той не згоджувався на мир з більшовиками. Пізніше вкрав залишки казни і виїхав до Франції, де купив дороге помешкання і прожив у ньому з родиною спокійне життя.
Олександр Осецький — наказний отаман УНР, підписав вирок про страту Болбочана. З 1923 року жив на еміграції у Франції.

Який урок ми маємо винести з цієї історії? Що нічого не змінюється. Минулого століття влада боялась військових, вона їх переслідувала і судила через те, що вони були проти капітуляції, братання з ворогом та зради національних інтересів. 

Для нас це має бути гарним уроком. А для всіх, хто прийшов до влади — це заклик до відповідальності перед історією, власним народом та майбутнім України.