Про конституційну кризу

І про те, чому жоден із запропонованих сценаріїв не виправить ситуації, а лише ускладнить її.

Коротко: Якщо шість років обирати менше зло замість більшого добра, то менше зло накопичується і стає злом великим.

А тепер довго:

Конституційна криза є, але вона спричинена не рішенням Конституційного Суду. Рішення стало лише приводом.

Перш за все, конституція - це не звичайний закон. Це угода або домовленість. Тільки не між людьми і владою, як часто кажуть. А власне між людьми про те, яку вони хочуть владу і як мають стримувати свавілля цієї влади. На мові юристів влада є не суб‘єктом, а об‘єктом цієї угоди.

Востаннє українці домовлялися про владу у 2013-2014 роках під час Революції гідності. Внаслідок цієї домовленості люди обирали нову владу у 2014 з вимогами справедливості для людей і відповідальності Росії. Зокрема:

- розслідувати злочини на Майдані;

- покарати Януковича і причетних до злочину Російської агресії;

- запровадити реальну відповідальність за корупційні злочини;

- оновити судову систему, щоб судді не прислуговували владі;

- оновити склад Конституційного суду, як такого, що схвалив узурпацію влади Януковичем.

Але ті, хто мали виконати домовленості, у свої переважній більшості виявилися шахраями. Шість років вдягали вишиванки, кляли Путіна і кричали «Героям слава!». При цьому умисно ігнорували або спотворювали домовленості.

Президент Порошенко, коаліція БПП і НФ, їхні два уряди і три генеральні прокурори:

1) Розвалили всі справи Майдану в МВС і прокуратурі; ніколи не дали створити ТСК для розслідування злочинів на майдані.

2) - Януковича показово заочно засудили, але його спільники безпечно почувалися у стінах українського парламенту.

- Не відкрили жодного кримінального провадження проти Росії.

- Чоти поки блокували прийняття закону про тимчасово окуповані території.

- Не покарали нікого за сепаратизм чи державну зраду.

- Всі кримінальні справи продали і розвалили - від Клюєва до Нелі Штепи.

- Повернули вплив Медведчука, віддали йому три телеканали і примножили його статки.

- Збільшили монополію Ахметова.

3) Спотворили кожне рішення, яке стосувалося створення і функціонування антикорупційних інститутів. Щоб потім їх можна було оскаржити в Конституційному Суді. Від призначення Директора НАБУ до правил декларування. Закон про антикорупційний суд блокували чотири роки.

4) Судову систему перепідпорядкували новому президенту. За цю лояльність одіозні судді зберегли свої посади. Звільнили лише Татькова.

5) Парламент у 2014 змінив суддів КС, обраних за своєю квотою. Натомість президент Порошенко суддів Януковича залишив. Знову ж таки в обмін на лояльність.

Президент Зеленський зі своєю монобільшістю, двома урядами і двома генпрокурорами цю традицію продовжили:

1) Злочини на Майдані - «какая разница»?

2) Росія - «та сторона». Ахметов помагає Шмигалем, телебаченням і грошима. Медведчук розквітає махровим квітом.

3) Боротися з корупцією складно, бо «мама любит скорость».

4) Із суддями домовився ще Богдан.

5) Конституційний Суд «продефлорували» ще рішенням стосовно указу Зеленського про розпуск парламенту.

Таким чином, шість років державні інститути - президенти, парламенти, уряди, судді, прокурори - не виконують жодної із вимог конституційної домовленості своїх громадян. І власне ця сваволя державних інститутів і є конституційною кризою.

Цю кризу посилюють, на жаль, представники громадянського суспільства, як учасники домовленостей.

Приклад перший. Європейська солідарність заводить у Київську міську раду людей Столара-Медведчука (як колишній голова земельної комісії). Це означає, що всі прекрасні письменники, поети, громадські і духовні лідери, які публічно агітували за ЄС, віддали свій публічний капітал для посилення впливу Росії.

Приклад другий. Коли спотворювали рішення, які стосувалися створення і функціонування антикорупційних інститутів, багато представників громадських організацій закликали йти на компроміс, обираючи менше зло. На кшталт: «Байдуже, що повноваження президента призначати Директора НАБУ є неконституційним. Головне - буде закон про НАБУ. А там розберемся.» І так сто-п‘ятсот разів.

Вже прийшов час «розбиратися». І на жаль, дискусія знову звелася до вибору «меншого зла». Хоча досвід останніх шести років вже мав би нас навчити:

1) зло, навіть менше, добра створити не здатне; 2) за кожне зло доводиться платити;

3) багато маленького зла збирається до купки і стає великим злом.

Конституційна криза, породжена свавіллям усіх державних інститутів не може бути вирішена через звільнення суддів КС. Це як ліжка в борделі переставляти. А інші суди з ВККС і ОАСК? А генпрокурори-торговці кримінальними провадженнями? А сотні неконституційних повноважень президента? А Росія? А Медведчук? А Майдан?

Вирішувати треба все разом. І таким рішенням мав би стати не закон, а процес. Новий публічний процес (національний круглий стіл), де мають бути підтверджені або змінені домовленості і критерії для влади. Тільки тепер важливо буде не впустити в цей процес шахраїв.