Імітація реформ. Про що думає шахтар?

Що таке шахтарський труд знаю на рівні прохідника вентштреку та нішаря у лаві. Що значать шахти для шахтарських міст теж знаю, бо родом з такого міста.

Зараз піднялася чергова медійна хвиля, щодо порятунку вугільної галузі, в черговий раз ініціатором цієї, завжди провальної ініціативи стала держава. Провальної тому, що держава десятиріччями завзято не хоче боротися з істинними причинами проблем у вугільній галузі. А їх, якщо без словоблуддя та емоцій всього тільки дві – надзвичайна централізація в управлінні підприємствами і махрова корупція.

Кожного разу спроба держави врятувати, відновити й модернізувати галузь закінчувалася розпилом шахт на металолом, вмиранням шахтарських селищ, від’їздом шахтарів до інших країн та зміцненням позицій вугільних копанок в загальному обсязі тіньового ринку.

І це не моя вигадка – це правда.

От факти, які яскраво характеризують рівень державного управління і щирість політиків в намірах відновити економіку країни. Офіційне вбивство галузі розпочалося з Постанови КМУ від 28 березня 1997 року № 280 «Про хід структурної перебудови вугільної промисловості». Тоді, шахтарям теж розказували про інвесторів, про нові, замість їхніх шахт, промислові підприємства, на яких нібито вони б мали працювати. В результаті було знищено 85 вугільних шахт, жодного шахтаря не перевели на якесь нове підприємство, люди залишилися без роботи, а місцеві бюджети без доходів.

Тоді я вперше почув про перетворення вугільних підприємств на туристичні об’єкти. Пам’ятаю, як це нас тоді повергло в шок, ми не могли зрозуміти, як так може бути, коли на оплату за здобуте вугілля шахтам у держави грошей нема, а от на отримання шахти, у вигляді туркмплексу гроші є. Маразм і не прикрите знущання з людей – це і є досягнення перебудови вугільної промисловості того часу.

Єдиними, хто опинився в ті роки при своїх інтересах – це Ахметов, якому держава безкоштовно і без будь-яких серйозних соціальних зобов’язань передала в користування найкращі вугільні об’єднання. Та ще ділки подрібніше, які повиривали для себе вугільні запаси, на яких і досі паразитують, наприклад славнозвісний В. Кропочев, який роками добиває шахту «Красноліманську».

Оскільки за цей злочин ніхто не був покараний, то я, будучі безпосереднім свідком тих подій, роблю висновок – держава з березня 1997 року цілеспрямовано розпочала знищувати вугільну галузь, а разом з нею і економіку України.

Далі пішла відверта маніпуляція і використання галузі для набиття кишень тих, хто нею «опікувався». Всі пам’ятають ДП «Вугілля України», яке під кураторством Н. Королевської остаточно поставило на коліна шахтарів, бо було монополістом по закупівлі вітчизняного вугілля. Зараз функцію того монстра виконує ПАТ «Центренерго», яке курірує. І. Коломойський, через своїх смотрящих.

А тим часом імітація реформ продовжується. Невдовзі з’явилася ДП «Національна вугільна компанія». Вона теж виявилася мильною бульбашкою. План заходів із реалізації Концепції розвитку на 2017 рік до теперішнього часу залишається невиконаним.

І от тепер від Міненерго наступна концепція реформування вугільної галузі! Але ж вона, як нас запевняють її розробники, нова і з багатообіцяючими перспективами. Будь-який більш менш обізнаний економіст знає, що концепція розвитку у сфері економіки передбачає перш за все нарощування промислової потужності, збільшення робочих місць, і як результат покращення рівня життя громадян. Давайте подивімось, що ж нам дає Концепція реформування вугільної галузі від в.о. міністра Міненерго Буславець?

А там «снова здорова» - шахти закриваємо! І все дзеркально, як і всі ці роки. Тільки тепер, три чи чотири шахти, які ще мають потенціал і за якими стоять різні кримінальні структури, переходять на баланс самого корумпованого держпідприємства «Центренерго». Ті, які ще трохи дихають пустять в самостійне плавання, за принципом може хтось купить, решта піде на металобрухт.

Ідея здійснення трансформації вугільних регіонів в Концепції проводиться червоною лінією. На сьогодні це вже модний тренд, про це всі говорять, а чиновники Міненерго прямо скажімо в дикому захваті від цих нововведень. Тільки нащо цей цирк Шапіто, Донбас і інші вугільні регіони вже мають гіркий досвід трансформації 90-х років, коли шахтарські міста водночас перетворилися в ландшафт з фільму жахів.

В Концепції від Міненерго взагалі нема жодної цифри, яка б засвідчила серйозність намірів. Нема графіка виконання завдань по роках, кварталах з конкретними термінами і відповідальними особами. На моє глибоке переконання в такому документі і такого рівня повинна б була бути чітка послідовність дій, яка б відповідала елементарним речам.

Цілком логічне виглядало, якби Концепція передбачала спочатку в кожному шахтарському місті будівництво відповідних промислових одиниць, з зазначеними термінами. Потім перенавчання шахтарів, згідно з заявленими спеціальностями на цих виробництвах. А доки ці нові підприємства будувалися б, держава повинна гарантувати шахтарям працю на їх шахтах і зарплату за їх труд. От такий підхід я б назвав відповідальним!

Проте, Міненерго пропонує все зробити навпаки – спочатку кинути шахти напризволяще, а потім хай міжнародні організації думають, що робити з шахтарями.

Я уважно прослухав онлайн конференцію «Що думають мешканці вугільних міст про Донбас без шахт?», де брали участь також представники Мінрегіону і Міненерго. Перша свій спіч закінчила тим, що на такі програми грошей нема, а другий дав зрозуміти, що скоріш за все проблема шахт ляже на плечі місцевої влади. Складається дивна ситуація, при якій влада на місцях чекає від центру допомоги, а центр всіляко намагається перекласти це горе зі свої плечей на плечі місцевого самоврядування.

Чи можна назвати такий підхід до проблем вугільної галузі, з боку Міненерго державницьким або взагалі адекватним? Звичайно ні. З таким висновком згодні і шахтарські профспілки, які на онлайн-конференції теж висловили свою думку. Представниця НПГУ заявила, що не можна закривати шахти, аж поки гарантовано не будуть утворені нові робочі місця. Представник ПРУП висловився ще більш радикально, він наполягав на тому, що шахти взагалі не потрібно закривати, їх потрібно розвивати і я з цією позицією згоден.

Там же на цій конференції один гірничий інженер з Донбасу з яким-то нездоровим запалом розповідав про перспективи розвитку туризму в шахтарських містах. Я слухав і не вірив, що це знову зі мною відбувається. Хтось уявляє собі, як це буде виглядати? Що може побачити турист на шахтному дворі, крім бруду, небезпеки і голодних шахтарів, які, як привиди там будуть бродити. Чи хтось вірить в те, що знайдеться хоча б один йолоп-інвестор, який дасть на таке гроші?

Проте, цей туризм цілком серйозно обговорюється у владних кабінетах, тому у мене до реформаторів питання: скільки треба мати мізків, щоб не розуміти прості речі? Шахта це живий організм, її постійно потрібно обслуговувати – качати воду, перекріплять виробки, провітрювати, витримувати умови безпеки. А це означає, що там повинні постійно працювати вентстволи, водовідливні станції, бригади робітників та інженерів. Тобто, шахта навіть і коли не видобуває вугілля вона працює і потребує великих затрат. То, яким чином держава, у якій зараз нема грошей заплатити зарплату шахтарям, завтра буде утримувати, якусь шахту-музей. При таких умовах, казка про якогось там дурня інвестора, виглядає, м'яко кажучи непереконливо. Так і хочеться спитати у прем’єра Шмигаля і в.о. міністра Буславець: ви коли припините мріяти і почнете хоча б трохи думати?

Ще одна деталь мене дуже непокоїть. Весь світ видобуває вугілля і нарощує його обсяги, вже навіть Англія дала дозвіл на будівництво нової шахти. Здається тільки Україні вугілля не потрібно, реформатори вирішили, що воно їй необхідне лише для потреб «Центренерго». Знову питання до в.о. Буславець: а ви нічого не чули про експорт вугілля? Чому галузі не поставити амбітне завдання, щоб вона стала конкурентоспроможною на світовому рівні? Чи це не ваші прямі обов’язки, як міністра? Нащо знищувати те, що вже є, що вже дає робочі місця і поповнює місцеві бюджети?

…А пан Ахмєтов знову при своїх інтересах. Він під шумок повертає назад державі свої шахти. Робить це без будь-яких запитань, з боку органів безпеки і прокуратури, а головне без користі для держави. Просто вони йому вже не потрібні, все що міг він з них взяв, а тепер хай народ сам розбирається що з цим робити і як з цим жити. Не здивуюся, якщо держава виплатить йому ще і компенсацію за збитки.

У мене стійке відчуття дежавю, ми йдемо по колу.

У нової Концепції реформування вугільної галузі немає нічого спільного з покращенням життя шахтарів і зміцненням економіки країни. Вона має на меті остаточне знищення галузі в угоду Коломойському і Ахмєтову. Першому достатньо буде шахт, які відійдуть до «Центренерго», а другому, з його новою темою про зелену енергетику, конкуренти взагалі не потрібні. Якщо так і далі піде, то в угоду олігархам хрест поставлять і на вітчизняній атомній енергетиці.

Я вже не знаю, в які ще потрібно стукати двері, щоб нарешті державні інтереси стали вище інтересів криміналу і шахраїв.

Щоб зробив би я, якби у мене була така нагода і я міг би впливати на ситуацію, яка склалася у вугільній галузі. Головною  ідеєю було б не згортання галузі, а навпаки в її розвитк, з виходом її продукції на міжнародний ринок.

По-перше: я надав би економічну вільну всім шахтам. Це важливо і це єдина умова успішної реформи галузі. Вугільні підприємства повинні стати акціонерними товариствами, звичайно ж зі своїм балансом, рахунками в банках, з правом розпоряджатися добутим вугіллям, укладати угоди, вести зовнішньоекономічну діяльність, нести соціальне навантаження.

При таких умовах і грамотному менеджменті питання інвесторів було би вирішено дуже швидко, бо поряд з шахтами не було б посередників, з числа чиновників, які живуть  відкатами. Проблема оплати за відвантажене вугілля також би зникла, тому що не стало б монополіста, який існує зараз, ринок вугілля став би вільним. Територіальні громади отримали б можливість, на правах акціонерів, брати участь в управлінні підприємствами.

По- друге: негайно ліквідував би корупційного монстра, в особі ПАТ «Центренерго».

В третє: почав би саджати всіх, хто заважає державі розвиватися і рухатися вперед. На мій погляд, все просто, потрібне лише бажання і воля. 

Як колишній шахтар, саме про це і думаю, бо колишніх шахтарів нема, якщо ти  працював в забої, то шахта в тобі назавжди...