Вп'яте на граблі "тимчасового виконувача обов’язків" - новий очільник митниці

Кабмін на своєму засіданні 18 листопада ухвалив рішення призначити головою Державною митної служби Павла Рябікіна, який з березня 2017 року обіймав посаду генерального директора Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".

Здавалося б, чергове рядове призначення. Але з квітня цього року це вже п’ятий тимчасовий очільник митниці. Останнім головою митної служби, якого було обрано за всіма конкурсними процедурами, а не як тимчасового виконувача повноважень чи через "карантинні конкурси", був Максим Нефьодов, якого призначили в липні 2019 року.

Чому це має хвилювати людей?

Митниця – надважлива для держави інституція. За словами заступника міністра фінансів Юрія Драганчука, вона генерує приблизно 40% надходжень до державного бюджету. Звіти Державного казначейства щодо виконання Держбюджету підтверджують цю цифру.

Зокрема, якщо підсумувати усі доходи за 2018 рік, до яких причетна митниця, а саме доходи від акцизного податку з ввезених імпортованих підакцизних товарів, податку на додану вартість на імпортовані товари та інших митних платежів, то частка митниці у Держбюджеті становила майже 40% та 49% від усіх податкових надходжень за рік.

У звіті за 2019 рік за сумою цих самих статей доходів бюджету частка митниці становила майже 37% та 49% від усіх податкових надходжень.

Це означає, що той, хто контролює митницю має надзвичайно великий непублічний вплив. Ця посада дає можливість недоброчесним зловживати чи збагачуватись, а також дозволяє впливати на процеси в країні. Чим дехто, можливо, користався.

Як зловживали останні попередники?

Олександр Клименко, ексміністр доходів і зборів часів Віктора Януковича, який у той час управляв митницею, підозрюється у заволодінні коштами держбюджету на суму 3,1 млрд грн шляхом незаконного відшкодування податку на додану вартість на рахунки трьох фіктивних підприємств. З 2014 року його розшукує Служба безпеки як особу, яка переховується від органів влади.

На його місце прийшов Ігор Клименко. Він став головою Державної фіскальної служби – правонаступниці міністерства доходів і зборів. У 2015 році уряд прем'єра Арсенія Яценюка провів службову перевірку, яка виявила "тотальну контрабанду та корупцію безпосередньо на митних постах". Після цієї новини Ігор Клименко оголосив про свою відставку.

Його наступник, сумнозвісний Роман Насіров, підозрюється у тому, що особисто прийняв низку безпідставних та незаконних рішень про розстрочення податкового боргу та зобов'язань деяких підприємств, що завдало державі збитків на суму близько 2 млрд грн. Справу досі розглядають у Вищому антикорупційному суді.

Після нього уряд Володимира Гройсмана призначив Мирослава Продана виконувачем обов'язків голови ДФС. Через деякий час генеральний прокурор Юрій Луценко оголосив про виявлені зловживання голови ДФС, а саме незаконне збагачення. Мирослава Продана звільнили з посади за його ж заявою. Спеціалізована антикорупційна прокуратура закрила цю справу через неконституційність цього складу злочину.

Поки немає вироків суду, неможливо стверджувати, що колишні керівники митниці злочинці чи корупціонери. Але тенденція досить очевидна.

Що відбулось за останній час?

З березня цього року до сьогодні відбулось стільки подій у митній службі, що за нормальних умов їх би вистачило на цілу п’ятирічку. Зміна уряду, пандемія коронавірусу, карантинні обмеження, особлива "карантинна" процедура добору державних службовців, постійні перестановки в уряді і, звичайно, п’ять змін голови митниці.

Першим звільнили Максима Нефьодова, якого призначив уряд Володимира Гройсмана головою митниці у липні 2019 року за результатами конкурсного добору. Підставою для звільнення стали, ймовірно, заява президента Володимира Зеленського про недобір 13 млрд грн від митниці у держбюджет за два місяці 2020 року, а також інтерв'ю колишнього міністра фінансів Ігоря Уманського, у якому він вказує, що контрабанда на митниці все ще є, а сам Максим Нефьодов не впливає на процеси.

На його місце уряд Дениса Шмигаля тичасово признав Ігоря Муратова. Пропрацював він до серпня. Підставою для його звільнення стали зволікання з реформуванням відомства, відсутність співпраці з міністерством фінансів та реакції на заяви від бізнесу.

Його наступником став Андрій Павловський, але протримався він лише два місяці. Заодно звільнили його й з посади заступника голови митниці. Як повідомляють деякі ЗМІ, це рішення було необхідним для того, щоб очистити весь керівний склад митниці, аж до начальників регіонального рівня.

Передостаннім наразі очільником митниці став Євгеній Єнтіс, якого звільнили менше, ніж через місяць після призначення. Підставою для цього стало закінчення "карантинного" конкурсу і обрання нового постійного керівника митниці. Принаймні на час карантину. На цей раз ним став Павло Рябікін, колишній генеральний директор Державного підприємства "Бориспіль".

До чого може призвести така часта зміни кадрів?

Найбільш ймовірним наслідком від політики уряду постійно змінювати керівників центральних органів виконавчої влади, зокрема очільників митниці, є досягнення нічого. Жоден керівник не зможе успішно реформувати, якісно управляти чи показувати результат, якщо йому виділяють на це кілька місяців.

Тому підхід президента Володимира Зеленського досягти стабільного уряду шляхом постійної ротації державних службовців чи міністрів навряд чи можна буде назвати успішним.

Можуть бути і ще менш позитивні наслідки. Постійні зміни керівництва можуть зменшити ефективність роботи митниці в цілому. Очільники регіональних представництв та рядові працівники навряд чи в захваті від такої ротації. А стан невизначеності не дуже мотивує до ефективної роботи.

Найгіршим наслідком може стати бажання чергового керівника Державної митної служби показати результат в короткий за будь-яку ціну. В умовах пандемії, спаду показників експорту-імпорту та обмежень роботи бізнесу, вразити президента та прем’єра законними методами досить складно.

Натомість, може початися надмірний тиск на бізнес, побори громадян на митниці, масові кадрові зміни, а також будь-які інші незаконні методи наповнення бюджету. Це дозволить у короткостроковій перспективі керівнику показати себе ефективним. Але від цього навряд чи хтось виграє.

Що робити?

Зрозуміло, що корупціонерів, злочинців та некомпетентних людей треба одразу звільняти з посад і притягати до відповідальності. Для цього існують відповідні механізми, органи, системи контролю та моніторингу. Доводити вину таких людей у разі вчинення злочинів треба у суді.

Але й успішною моделлю державної служби, яка базується на основі миттєвого результату, бути не може. Для реформ, побудови якісної та ефективної системи окрім знань, вмінь і навичок необхідний час. За кілька місяців жодної реформи не провести.

Політичні звільнення, які може робити уряд протягом чотирьох місяців з дня свого призначення або призначення міністра, без належних підстав, просто так, бо можуть – теж дорога у нікуди.

Навіщо йти працювати на державу, витрачати кілька місяців на конкурси, готуватись до інтерв’ю, заповнювати усі формальні документи, заплямовувати свою біографію роботою на уряд, президента чи коаліцію, якщо через короткий час тебе звільнять? Можливо, тому в Україні досі відчувається кадровий голод у державній службі.

Саме тому у законі про державну службу прописували конкурс і особливий порядок звільнення державних службовців. Такі процедури раніше мотивували людей йти працювати на державу. Конкурс хоча б дозволяв відсіяти найменш компетентних і робив процедури більш прозорими.

Тому, замість "карантинних" конкурсів та постійних звільнень, варто перейти до професійної та аполітичної державної служби, де службовець працює не на прем’єра чи президента, а на країну, її розвиток і майбутнє. Для цього треба дотримуватись принаймні того, що вже написано у законі і поступово виправляти наявні вади.