Що не так із Зе-пропозиціями стосовно КСУ
Отже, встановлений Президентом України народним депутатам термін розробки законопроектів для подолання так званої “конституційної кризи” — а саме 1 грудня - спливає. До речі, має місце черговий політичний парадокс (якому, можливо, ще дасть оцінку Конституційний суд України (КСУ)): депутати, які, за законом і Конституцією, є незалежними представниками законодавчої гілки влади, приймають як належне вказівки від Президента, повноваження якого прописані виключно в Конституції і де про право на вказівки парламентарям — ані слова. Тим не менш, народні обранці один за одним почали звітуватися, як саме виконуються ці вказівки Президента...
Зберемо докупи та проаналізуємо основні з запропонованих новел.
Перша — щодо перевірок декларацій суддів
Депутатами пропонується до перевірок декларацій суддів (що наполегливо всупереч рішенню КСУ залишається за Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК)) долучити Вищу раду правосуддя (у випадку суддів) і збори суддів КСУ (якщо мова про суддів КСУ), а протоколи перевірок буде підписувати особисто голова НАЗК або його заступник.
Друга — щодо відповідальності за брехню в деклараціях та за їх неподання
Такого роду правопорушення депутати пропонують визнавати кримінальними правопорушеннями. Депутати ще сперечаються, чи класифікувати це злочинами чи кримінальними проступками. Як пам'ятаємо, головна різниця між ними — наявність судимості. Народні депутати намагаються продемонструвати гуманізм: оголошують, що позбавлення волі не буде, а буде судимість і будуть штрафи, громадські роботи та позбавлення права обіймати посади на певний строк.
Третя — щодо порядку роботи КСУ
Депутати хочуть, щоб рішення КСУ приймалися двома третинами складу КСУ, а його Регламент затверджувався законом, в не внутрішнім документом КСУ як зараз.
Зауваження та висновки
Щодо першої пропозиції
На наше глибоке переконання, якщо процес перевірки декларацій буде максимально автоматизованим, а людський фактор при цьому — мінімальним, при повному та актуальному доступі до необхідних реєстрів, не матиме особливого значення, який саме орган буде проводити первинні перевірки декларацій. Тим не менш, відповідно до рішення КСУ, НАЗК як орган виконавчої влади повинен бути відсторонений від процесу перевірок декларацій суддів задля реалізації принципу розподілу гілок влади.
Щодо другої пропозиції
Збереження кримінальної відповідальності у зв'язку з декларуванням буде мати ознаки невиконання рішення КСУ, яке, як ми пам'ятаємо, підлягає безумовному виконанню — відповідно до Конституції. В своєму Рішенні КСУ не вчинив акт законотворчості, як намагаються нас переконати, а, фактично, підтвердив один із принципів кримінального права — відповідність між відповідальністю та ступенем тяжкості негативних наслідків правопорушення. І прийняв закономірне рішення, що кримінальна відповідальність за порушення при декларуванні — то занадто. Крім того, введення кримінальної відповідальності саме за умисне внесення суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації (як це пропонується зараз) робить цю норму не працюючої в принципі, адже довести умисність та завідомість скоєння такого правопорушення практично нереально (гіпотетично, але навіть завірена нотаріусом відповідна розписка про те, що хтось “умисно та завідомо” порушив порядок декларування може бути успішно оскаржена).
Це фактично підтвердили і самі депутати, оприлюднивши статистику, відповідно до якої протягом всіх (більше чотирьох) років наявності кримінальної відповідальності у зв'язку з декларуванням, незважаючи на мільйони поданих декларацій, загалом було всього близько тисячі судових рішень, з яких випадків винесення вироків та реального засудження було всього 66. Взагалі, такі цифри статистики ставлять під сумнів наявність корупції в Україні як такої або — ефективність “антикорупційної архітектури” у тому вигляді, як її створили.
Крім того, хотілося б звернути увагу ось на що. Для того, щоб показання, речові докази, документи, висновки експертів та інше стали процесуальними джерелами доказів у провадженні про кримінальні злочини, необхідна ухвала слідчого судді, що постановляється за клопотанням прокурора. В провадженнях про кримінальні проступки процедура набагато простіша. Там “головна скрипка” — дізнавач. Чи не приведе зменшення обсягу процесуальних гарантій до зменшення рівню законності діяльності правоохоронців та гарантування прав і свобод? Чи готові народні депутати до того, що, в тому числі, і їхня доля буде залежати від таких обставин?
Щодо третьої пропозиції
Що стосується пропозиції щодо збільшення кількості голосів, необхідних для прийняття рішення КСУ та зміни статусу Регламенту КСУ з внутрішнього документа КСУ на закон, то хотілося б зробити таке зауваження. Не факт, що, якщо відповідний закон і буде прийнято, він не буде оскаржений в КСУ — через можливу спробу фактичного блокування роботи КСУ та/або поставити роботу КСУ під неконституційний контроль з боку Верховної Ради, “монобільшість” якої, як зазначалося вище, відкрито заявляє про виконання нею вказівок Президента України.
Отже, проблема, через яку в порядку денному суспільства з'явилася так звана “конституційна криза”, комплексна, не обмежується тільки НАЗК, НАБУ, КСУ, деклараціями суддів тощо, у чому нас наполегливо намагаються переконати. Тому й рішення повинне бути теж комплексне.
Наступні кроки можуть стати початком вирішення загальної - а не тільки “конституційної” - кризи.
Перший крок
Потрібна правова ревізія всієї так званої “антикорупційної архітектури”, починаючи з (на жаль) люстрації, — на предмет відповідності вимогам Конституції та приведення у відповідність до Основного закону. Інший шлях — внесення змін до Конституції України. Необхідно відійти від парадигми про те, що для боротьби з корупцією допустимі будь-які методи, в тому числі, незаконні та неконституційні. Хибність “революційної необхідності” та нехтування верховенством права в антикорупційній роботі вже визнають і наші західні партнери. Реалізація першого кроку стане точкою відліку для початку реального “походу проти корупції” в наших умовах.
Другий крок
Проведення загальної податкової амністії та уведення загального податкового декларування. Почати введення податкового декларування необхідно з осіб, зазначених у Законі "Про запобігання корупції". Для всіх інших це необхідно вводити з відстрочкою мінімум на три роки. А весь цей час вести активну роз'яснювальну роботу серед наших людей.
Третій крок
Донесення до всього суспільства хибності уявлення про те, що корупціонер обов'язково повинен “сидіти у в'язниці” - при наявності більш дієвих засобів утискання корупції та корупціонерів. Давно вже доведено на прикладі більш успішних країн, що найстрашнішими видами відповідальності для корупціонерів є позбавлення доступу до посади - “годівниці” та конфіскація незаконно набутого майна. Ці інструменти й треба використовувати як пріоритетні - за умови верховенства права.
Четвертий крок
Запровадження адміністративної відповідальності за порушення при декларуванні. Потрібно введення діючих норм про адміністративну відповідальність:
- за недекларування/заниження вартості декларованих активом більш ніж на певний відсоток (необхідно визначити в законі);
- за нерозкриття/недостовірне декларування джерел доходів — з умовою, що якщо відповідне джерело не вказано, це є безумовна підстава для повної перевірки.
Водночас, не треба знову запроваджувати норми, коли декларування майна більшості можновладців перетворюється на демонстрацію майна, своєрідний “ярмарок суєти” іншого виду, без можливості для суспільства поставити й отримати відповіді на питання не лише про кількість, а, головне, про джерела надходження майна.
П'ятий крок
Запровадження працюючих, а не імітаційних, норм про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення та інші корупційні злочини.
Поки що можлива кримінальна відповідальність за корупційні правопорушення— не більше як гачок, на якому тримають практично всіх можновладців так звані “суб'єкти впливу” — для можливого шантажу.
Таким чином, стосовно вказаних вище новел від шановних депутатів висновок, на жаль, негативний. Існує велика вірогідність того, що, за завісою істерії та криків про підтримку "партнерів", ці зміни до законодавства будуть “прочавлені” через Раду. Тим не менш, якщо ці норми й будуть прийняті Радою, вони здебільшого не працюватимуть або будуть визнані неконституційними. Буде ще один “ярмарок суєти”, черговий провал спробують списати на якогось (можливо, колективного) цапа-відбувайла, а для продавлювання потрібних рішень через КСУ змінять порядок прийняття їм рішень та/або включать до його складу, скажімо так, “своїх” або більш гнучких персонажів.
Тільки не факт, що ліміт довіри від суспільства у Зе-команди на той час не буде абсолютно вичерпаним...
ТАК ЩО, ДУМАЙ-ТЕ
