7 років Революції Гідності

Для мене початок Майдану, Революції Гідності - 1 грудня. Сьогодні 7 років. Тому що те, що почалося на Майдані 21 листопада після заклику Мустафи Наєма (так званий Євромайдан), закінчилося 29 листопада. Я була присутня при цьому. Зараз стисло розповім.

Пізно ввечері 28 листопада після того, як Янукович остаточно відмовився від асоціації з ЄС відбулося зібрання ватажків  Євромайдану з представниками  студентства.  Я там була.

Присутні там авторитети суспільної думки, адепти «Майдану без політики»  переконували молоденьких студентів розійтися по хатах. Припинити Майдан. «Але ж все так добре. Стільки людей…», - опиралися студенти. «Ви молоді, нічого не розумієте. Ми ж вимагали  Януковича підписати асоціацію. Все, день «х» минув. Ми свого не добилися…Буває…  Розходимось. Наступного разу зберемося в 2015 році на президентські вибори», -так переконували студентів.

Найгірше навіть не в тому, що переконали. А в тому, що далі на тому зібранні обговорювався план, в який спосіб покинути Майдан, щоб передати його будівельникам та комунальникам, щоб  звільнене  місце не зайняла політична опозиція. В середовищі «проти всіх» політична опозиція вважалася найбільшим злом.

Про те, як  прибирати апаратуру і звільняти місце комунальникам контрреволюціонерів  інструктував чорнявий і кучерявий представник …Попова\Львочкіна. 

Було вирішено максимально зібрати людей  ввечері 29 листопада на Майдані, не допустити до сцени політичну опозицію, вдаватися аж до силових дій, утримати за собою сцену Майдану до найглухішого часу ночі, коли  людей залишиться якнайменше – всім подякувати, оголосити завершення Майдану , відключити і вивести апаратуру. Комунальники, якраз будуть наготові чекати цього часу, щоб зайняти Майдан будівельною технікою…

Я особисто була після такої «зради»  адептів «Майдану без політики» була приголомшена і розчавлена…  Треба було попередити політичну опозицію.  Майдан можна було врятувати альтернативною озвучкою.

На наступний день політична опозиція пригнала на Майдан свою машину зі звуком. Однак ще на підїзді її заблокував Беркут. Навколо сцени Майдану було тисячі народу, які могли своєю масою відтіснити беркут і звільнити озвучу.

Я кинулася до сцени, вирвала мікрофон з рук рок-музиканта і сказала людям, що вистачить стрибати. Памятаєте оте: «Хто не скаче, той москаль». Я тоді сказала, що вже доскакалися, що треба рятувати Майдан від контрреволюції, що треба допомогти визволити від Беркуту звук.

Я коли договорювала останні слова вже бачила, як хвиля пішла. Як людські маси рушили до заблокованого автобусу. Я кинула мікрофон і сама кинулася туди. Це була моя найбільша Майданівська помилка. Хтось на сцені почав кричати в мікрофон: «Люди зупиніться. Це провокація…» Люди слухняно  зупинилися.  Хто керує звуком, той керує натовпом. «Озвучку» опозиції полонив Беркут.

Стало зрозуміло, що це кінець. Плакала від безсилля, а на сцені жартували, співали ніхто в натовпі не знав, що на ніч готується сценарій згортання Майдану з боку тих, хто заправляли зі сцени. «Завтра, буде завтра, щось придумається», - сказала я собі. Може вдасться Майдан з дублю номер два? Зібрала знайомих, що приїхали зі Львову до себе в Гору  ночувати, щоб і не бачити тієї ганьби.

А вночі замість технічного організованого відступу з Майдану раптово  відбулося… криваве звіряче  побиття студентів Беркутом. Що це було? До сих пір до кінця не розумію.  Нетерплячка? Недостатньо швидко «розпустилися»? Оточення Януковича між собою змагалося, хто приміряє лаври розчистки Майдану. Клюєв реалізував свій план, щоб план Львочкіна не закінчився перемогою?

Якби там не було вже 30 грудня стало зрозуміло, що  1 грудня людей на Майдан вийде море. І той Майдан буде до переможного кінця.  Але, щоб унебезпечити Майдан від саморуйнування, як це  сталося  напередодні треба було  закріпитися в кількох точках, треба було, щоб люди могли на ніч у великій кількості залишатися на Майдані. Вже 30 листопада я почала обдумувати  захоплення Київради, щоб активісти могли, десь ночувати в теплі, як під час Помаранчевого Майдану. Ввечері напередодні заїхала в Епіцентр і купила партію касок, респіраторів, дізнавшись, що це купується на Майдан консультанти -продавці зробили мені шалену знижку.  Коли з цим добром під’їзджала  до дому, побачила, що під хатою чатують… Тікала від «хвоста»…(Тобто тікали, я була з Миколою Ляховичем на моєму авто). Намагалися відірватися юркнувши з бориспільської  траси в ліс. Однак не всю ж ніч бути в лісі?  Яке ж було моє здивування, коли через годину, я виявила, що не можу виїхати з лісу , бо на всіх виїздах – чатують. Авто засікли, знову перегони, якимось чудом відірвалася в дворах Харьківського району в якому виросла.  Треба сказати така увага надихала, значить я все роблю правильно…. Однак також стало гірко,  що додому я більше не повернусь до перемоги.

Вранці пішла на Михайлівську площу, перший раз в будівельній касці. Чому я це придумала?  Голова вже постраждала від  кийків Беркуту під час інциденту з машиною прослушки СБУ. Виявилося певний вид кийків легко до крові розсікає шкіру. Я зі здивуванням побачила, що  таких, як я в помаранчевих касках навколо  багато. Взагалі було море народу. Почався МАЙДАН…

Я це розповіла, тому що Майдан це було не просто.  Внутрішні саморуйнівні процеси були інколи сильніші ніж зовнішні. А треба було триматися разом, перемагати…сильне зло за яким стояло, ще більше зло –Росія. І тому, коли я зараз чую, що треба було по іншому, що треба було з іншими лідерами, аж злість бере. Ми пройшли  всліпу, чудом над  прірвою єдиною можливою стежкою, якою рухатися  з  відкритими очима, зі страховкою –самогубство. Нічого не могло бути інакше. Крок вліво, крок вправо Майдан би програв.

Особливо дивує як вдалося накрутити багатьох Майданівців проти лідерів Майдану. Плече ж до плеча стояли, інших же не було.

Навіть оті перші лідери «противсихів» здулися за тиждень. Колегіальним рішенням, голосуванням з підняттям рук Майдан розпустили по хатах, ще 28 листопала.

А які ще інші могли бути?   Хто ці інші? Хто не дав,  зрештою,  умовним Наталкам і Тарасам  в 2013 році стати лідерами? Чи тодішні лідери Майдану відстрілювали конкурентів?

Насправді лідери на  те і лідери, бо інших не було, що інші не хотіли стати лідерами, а якщо і хотіли, то не хотіли платити за це  ціну.  А так, революція на те і революція, що кожен може її очолити. Повторюю –кожен. Якщо захоче, зможе,  викличе вогонь на себе, виживе і переможе.

Ось, наприклад, лідер громадської думки, що вивів людей на Майдан 21 листопада.  Чому він не став лідером Майдану?  Не тому, що йому хтось заважав, а тому, що під час загроз силового протистояння він виходив на Майдан з бейджем – «Преса». Його можна зрозуміти, так було безпечніше. Справ навіть не в тому, що журналістів били менше (бо куля дура), а в тому, що статус журналіста була страховка від репресій у випадку програшу.

А лідер повинен відповідати за всіх і все. Чи багато було бажаючих  піти на це під час Майдану? Це було зрештою адекватно не рватися в лідери. 

От,  наприклад, проти мене зараз фабрикують «умисне вбивство»  за штурм офісі Партії Регіонів 18 лютого 2014 року. Нас штурмовиків було не менше, як  півсотні осіб, а відповідаю я сама, всі інші «невстановлені особи».  Тому, що я була без маски, тому, що я закликала людей на штурм від свого імені, тоді вже відомого на Майдані, і не тому, що я дурна і не розуміла чим ризикую, а тому що інакше  людей  не поведеш. А треба було викликати вогонь на себе, щоб відтягнути силовиків з Маріїнського парку.  Люди  йдуть, коли знають, що хтось бере на себе відповідальність. Але ціна цього така: революція програє –лідер сяде,  а у тих, хто з тобою є шанс  залишитися невстановленими особами. Не подумайте тільки, що я називаю себе лідером Майдану, ні лише лідер того штурму…

Проте, що стоїть за лідерством на цьому прикладі стає зрозуміло. Отже, хто завгодно міг стати лідером. Проте, в ніч зачистки 18-19 лютого, коли здавалося кінець і жити лишилося дише до ранку,  не було на Майдані жодного, хто тоді кричав, що лідери не такі, хто сам мав лідерські амбіції. Не було жодного, хто на початку Майдану зі сцени кричав: «Майдан без політики», бо на як стало гаряче їх Майдан перемістився у фейсбук.  Не було навіть  лідерів Автомайдану, який був чудовою площадкою заявки на лідерство, бот і повтікали за кордон, варто їх було оголосити у розшук.

Зате були ті, за якими закріпилося «лідери Майдану», хоча і  закріпилося в негативному сенсі. Їх лідерів Майдану знають всі, хоча передовсім клянуть.  Проте вони на відміну від претедентів на лідерство були і насправді чекали «кулі в лоб»…

На Майдані було багато сміливців, що ризикували життям, проливали кров, рятували друзів,  йшли на вірну смерть.  Я бачила хлопця, що знімав беркутів ця, що кидав гранати з даху…Він бився з ним на слизькому даху… Я на таке геройство не була готова. Також я свідок, що в ніч з 18 по 19 лютого, та купка людей, що залишилась, всі залишилися загинути… Проте жоден, хто йшов до лідерства  в різні моменти не стали платити ціну-ставити під ризик життя.

Також  лідери це був не лише не лише ризик, це також господарка. Думаєте, життєдіяльність Майдану це була виключно самоорганізація і самофінансування. Якби не так… Зібраних коштів на все не вистачало. А ще треба було вивозити лайно і сміття, привозити дизель і воду…

А ще лідери  певним чином були «заручниками»  за якими можна було сховатися. Повірте, не так просто владі було розстріляти на сцені лідерів Майдану  у яких були розгалужені і тісні  міжнародні контакти…

 «Куля в лоб, так куля в лоб», --сміявся натовп. Сумно, бо  це було сказано щиро, хоча всі розуміли, що той лоб  захищає всіх.

Якщо зібрати все це докупи: чи могли бути інші лідери?

А чи потрібні були інші лідери?  А чим ці були погані, якщо справилися, якщо всі разом тоді перемогли? Чому зараз протиставлятися?

І взагалі скажу свою думку, політики  плюс-мінус,  всі - однакові, бо всі з одного українського тіста - суспільства. Вороги для мене лише ті у кого свідомо ідеологічно в душі руський мир, або ті у яких по-дурості в шкалі цінностей відсутня  державність і держава. Всі інші… можуть бути.

А ось  плюс  чи мінус в їх кармі  залежить від настроїв та впливу  суспільства. Після Майдану політики справді стали краще.  Мені дехто щиро звірявся: «Нас на Майдані не перебили лише тому, що народ в ніч зачистки залишився загинути разом з нами, і присягаюся я після цього слова не скажу, що у нас якийсь не такий народ».  Я знаю, як після такого пережитого цей політик  боровся за те, що зовсім не приносило йому як політику користі, навіть навпаки, але було потрібне країні. Ви можете мені не вірити, але це так…

Душевні пориви зобов’язання і відповідальність після тієї пережитої ночі страти потім вели  політиків державним шляхом. Ні я не кажу що постмайданівські політики були ідеальні.

Зовсім ні. Проте вони стали трохи краще, бо вони хотіли бути кращими. Зате  після тотальної перемоги нікчемного ЗЕ вони розчарувалися.

Отже якесь замкнуте  коло: активісти Майдану розчарувалися в лідерах, лідери в активістах.

І може для такого обопільного розчарування є всі підстави і аргументи, але для країни це катастрофічно,  все  ж взаємопов’язане.

Насправді на  Майдані свою справу виконували всі, і виконували добре. І яка різниця, хто в яких ролях, лідером, чи активістом? Бо потрібні були і лідери і активісти. Хтось був  медиком, хтось нарізав бутерброди, хтось був  зі Львову, хтось місцевий, хтось зупиняв бронетехніку, хтось грав на роялі… хтось підтримував Майдан з фесбуку і носив стрічки євросоюзу. Ми всі гідно перемогли однією командою, відстояли вибір України –геть від Росії. Чому протиставлятися?

Ми разом таке пройшли. Як то кажуть, за двох небитих одного битого дають. А тепер суспільству  потрібні нові лідери: не перевірені, не випробувані, не хрещені вогнем і кулями?

Ні, може для нового часу нові лідери і потрібні, зрештою час йде лідери ростуть, але і нові активісти теж ростуть.  Проте  хіба не повинна бути спадковість, якщо вже такий шлях пройдений. І якщо зараз замість передачі  вогню запаленого на Майдані наступним поколінням, ми будемо займатися взаємопоборюванням, гріш ціна нам.  Значить знадобляться ще Майдани.