День ДВС: з ностальгією про минуле і оптимізмом про майбутнє

Сьогодні - День працівника державної виконавчої служби, тож маю ностальгічний привід пригадати як все починалося, поділитися своїми думками, якою має бути сфера примусового виконання рішень у найближчому майбутньому.

Особисто я розпочав працювати державними виконавцями, коли професійного свята ще не існувало. Тому ми весело відзначали День юриста, товаришували з працівниками суду і прокуратури, у яких, до речі, професійні свята теж у грудні.

Віддавши державній виконавчій службі 14 років життя, пройшов шлях від виконавця в районі, потім області – до головного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції.

З теплом згадую ті часи, коли попри мізерні зарплати ми відчували, що робимо щось важливе для суспільства, а дружня атмосфера в колективі нівелювала матеріальні недоліки в роботі державного виконавця.

У 2003 році в Україні кількість держвиконавців була збільшена втричі, внаслідок чого у відділи ДВС прийшла «молода кров» - велика кількість молодих спеціалістів, які з ентузіазмом ставилися до роботи, були значно підвищені зарплати (хоч високими вони ніколи й не були). Матеріально-технічне забезпечення звісно ж залишалося недостатнім – декілька комп’ютерів та ксерокс на відділ, працювали в основному на друкарських машинках, бланки документів заповнювали від руки.

 В 2005 році у складі Міністерства юстиції на базі органів державної виконавчої служби створено Департамент ДВС – як урядовий орган державного управління.

Починаються спроби запровадити єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, хоча документи як і раніше писали від руки на бланках або на стареньких комп’ютерах. На весь відділ – один комп’ютер, підключений до реєстру. На ньому працювали за розкладом і по суті туди тільки реєстрували справи в ЄДРВП, отримуючи реєстраційний номер. Пізніше ці спроби і зовсім полишили. Були ще кілька спроб відновити роботу в реєстрах, але й вони зазнали невдачі.

2005-2008 роки були досить успішними для ДВС, вакантних посад попросту не було, а люди стажувалися по 3-4 а то й більше місяців щоб отримати можливість потрапити працювати держвиконавцем. Напевно це було пов’язано із загальним економічним підйомом в країні.

У нас була форма, її то вводили, то скасовували, але вона у нас була і ми всі нею дуже пишалися. Лунали фрази про необхідність відомчої охорони і помічників для держвиконавця, а також думки про необхідність запровадження приватних виконавців.

У 2010 році було прийнято нову редакцію Закону України «Про державну виконавчу службу», а наступного 2011-го – ліквідовано Департамент ДВС у складі Міністерства юстиції України. Натомість створено Державну виконавчу службу України, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України.

ДВС по суті відокремилася від Мін’юсту і була дуже хороша можливість перебудувати вертикаль управління і створити зі служби дійсно незалежний та ефективний орган. Але цьому, на жаль, не судилося статися – чи то не вистачило політичної волі, чи бажання щось кардинально змінювати… ДВС формально була незалежною, але так і не вийшла з орбіти впливу Міністерства юстиції.

У 2015 році на нас чекала нова реформа, тепер уже про приватників заговорили всерйоз. На цій хвилі я переводжуся до Департаменту ДВС головним держвиконавцем відділу примусового виконання рішень, починаємо працювати над проєктом закону і новою нормативно-правовою базою. Ентузіазм, багато нових ідей… Але далеко не все сталося так, як хотілося. Закон писався по одному, а на виході з парламенту ми отримали значно інше.

Зрозумівши, що ДВС не реформується, прийняв рішення стати одним з перших приватних виконавців – займатися улюбленою справою, але без неефективної забюрократизованої адміністративної вертикалі над собою.

 З власного досвіду знаю, що головні проблеми в роботі ДВС – це неефективне управління, непродумана організація процесів, а також пріоритет звітності та планових показників над реальним виконанням судових рішень. В цьому відношенні показовим є той факт, що за одного й того самого законодавства і при численних обмеженнях приватні виконавці демонструють набагато ефективнішу роботу в порівнянні з ДВС.

Дуже добре знаю, що серед державних виконавців працює велика кількість талановитих, самовідданих і високопрофесійних спеціалістів. Однак бути справді ефективними їм не дає система ДВС – неповоротка, зашкарубла, забюрократизована і матеріально-технічно незабезпечена.

Переконаний, що ДВС, та і в цілому вся система примусового виконання рішень, потребує абсолютно нового та якісно іншого підходу, реформування за сучасними європейськими стандартами. І сьогодні в Комітеті Верховної Ради з питань правової політики якраз опрацьовується якісно новий законопроєкт (№3726), який у разі прийняття має суттєво змінити на краще ситуацію в сфері виконання судових рішень. Маємо отримати справді рівні та конкурентні умови для роботи як державних, так і приватних виконавців – з однаковими повноваженнями, дієвим автоматизованим арештом коштів, відповідною матеріальною мотивацією. Після цього кожний сам для себе вирішить – працювати й надалі держвиконавцем, або ж поповнити спільноту приватників.

Вболівав і буду вболівати за колег з Державної виконавчої служби, які попри всі негаразди й системні недоліки продовжують свою нелегку роботу з відновлення справедливості – виконання судових рішень.

Саме тому – зі святом вас, дорогі друзі й колеги! Нехай натхнення не залишає вас, здоров’я буде міцним, а виконавчі провадження будуть завершуватися тільки успішно і фактично виконаними рішеннями!