Час води: 10 аспектів великої розмови

Цими днями широкому загалу було представлено аналітичну доповідь "Час води" – продукт спільної ініціативи інжинірингової компанії Interprojekt GmbH, неурядової організації City UP і швейцарсько-українського проєкту DESPRO. На більше ніж 80 сторінках два десятки експертів підняли життєво важливу, стратегічну, але водночас, на жаль, малопомітну для багатьох тему водопостачання.
Навіть якщо ви вважаєте, що це вас не стосується, ось ключові тези, з якими варто познайомитись.

1. Чому про воду так мало говорять

Факт: питання водних ресурсів на сьогодні не є предметом національних дискусій, вони досі знаходяться у площині стурбованості окремих асоціацій, експертів і тих громад, де виникають реальні проблеми навіть не якості – дефіциту води.

Політики ж зовсім не говорять про забезпечення чистою водою. Цьогоріч це питання вперше пролунало, але скоріше як маніпуляція і популізм. Жодна політична сила не пропонувала реальних кроків вирішення.

Коли люди дійсно стикаються з дефіцитом води, коли вода в крані зникає в буквальному розумінні слова взагалі, без гарантії, що скоро з’явиться, лише тоді вони починають мислити інакше, гуртуються і бажають сплачувати за воду. Ще один прикрий факт: у нас немає запиту на чисту воду з боку населення, хоч як це дико і нецивілізовано звучить.

Власне, це проблема низької екологічної свідомості, люди не пов’язують питання здоров’я з чистою водою.

Якщо раніше з проблемами водопостачання стикалися лише села й невеликі містечка, то зараз – регіони, великі міста, галузі економіки. Сьогодні Україна належить до маловодних країн, і найближчим часом ми зазнаємо системної проблеми дефіциту води. Вже зараз у сільському господарстві до 80% орних земель потребують додаткового поливу, який не організований комплексно.

1. Чому вода – це інструмент геополітики

У дискусіях про зміни клімату традиційно говорять, що вода – стратегічний ресурс у майбутньому, що вона цінуватиметься більше за нафту. Однак насправді це вже сьогодні питання геополітики та національної безпеки, насамперед у контексті окупованих територій.

Питання води традиційно пов’язується з Кримом, однак є і Донбас, і Луганщина, де це є дуже великою проблемою, є Маріуполь і ще кілька міст, до яких водогін проходить через окуповані території. Тут для України прикладом має стати Ізраїль, де вода давно розглядається як стратегічний ресурс, питання національної безпеки, і це активно використовується у взаємовідносинах з Палестиною, цей досвід може стати нам у нагоді.

1. Чому екологія економіки безпосередньо залежить від інфраструктури

Важливе питання водної стратегії – забезпечення економіки водними ресурсами і створення дієвої системи контролю за їх споживанням. Загалом нині скорочується споживання води завдяки новим технологіям, радянська інфраструктура створювалася з колосальним запасом на промисловість, і далі її утримувати вкрай витратно. Проте щоб розуміти, як оптимізувати мережі, потрібно мати стратегію галузі, інтегровану з економічними стратегіями громад і регіонів.

Водночас у нас понад 80% усіх промпідприємств взагалі не мають локальних очисних споруд. Лише у деяких галузях, наприклад, у металургії, фармацевтиці реалізуються екологічні проєкти з очистки стоків, які апріорі витратні. Потрібні чіткі правила контролю, системи стимулювання модернізації, оскільки державний екологічний контроль себе дискредитував, це джерело корупції. Наразі екологічний податок не стимулює вкладення коштів в очисні споруди.

Є і чимало загрозливих тенденцій водокористування. Наприклад, артезіанська вода – ресурс, який використовується по-хижацьки. Не заборонено використовувати артезіанську воду для промислових потреб. Або проблема стоків у курортних містечках на морських узбережжях. У Кирилівці, Затоці немає ані водопостачання, ані водовідведення, внаслідок чого через інфільтрацію стоків поширюються інфекції, хворіють діти…

1. Чому важливо створити привабливу модель для бізнесу

Модернізацію інфраструктури водопостачання і водовідведення неможливо здійснити максимально ефективно без активного залучення бізнесу. Дуже важливо, аби ми всі розуміли, що питання води - економічно-політичне. Ми стикнулися з тим, що про економіку в цій галузі зовсім забули – як в управлінні водокористуванням, річками, поливом, так і в комунальному секторі. Здебільшого почали з економічних питань: потрібно визначити моделі, аби залучити компанії до цієї роботи.

Історично в Україні склалося так, що активний, креативний людський ресурс переважно накопичено в бізнесі, отже, потрібно шукати бізнес-моделі швидкого залучення в галузь. Це є наслідком того, що держава та муніципалітети не створювали протягом 30 років перспектив, бази людського капіталу. Бізнес акумулював кращих експертів, проте надто мало тих, хто знає, як знайти вихід із ситуації з водою.

Чи є ефективною модель комунальних підприємств у галузі – питання. Ми бачимо, у якому стані вони перебувають, як фінансуються місцевими громадами. До того ж у нас дуже погано сприймаються рішення переходу майна у приватну власність, нам непотрібно, швидше за все, так ставити питання. А от керування комунальним майном, конкуренція на ринку управління – це міг би бути новий інноваційний ринок. Є великий потенціал щодо поливного сільського господарства, інфраструктури міст, розвитку сільського водопостачання.

1. Чому потрібне "велике водне будівництво"

Ми наразі маємо хорошу історію з "Великим будівництвом". І хоч би що говорили, проте ця кампанія з хорошим менеджментом, люди бачать результати. Однак великий інфраструктурний розвиток – це не лише дороги, а й комунікації. В Ізраїлі вважається, що кожен долар, вкладений у воду, приносить мінімум три долари, адже вода буквально живить економіку.

Водні ресурси, водна інфраструктура – це і питання стратегії розселення: люди селяться там, де є вода. Також це питання міграції населення. В умовах зносу основних фондів міста залишаються без води через аварії, а це впливає і на якість життя, і на роботу підприємств. "Велике будівництво" має стосуватися не лише доріг, а й водогонів і каналізації, вони йдуть поруч і фізично, і стратегічно.

1. Чому гроші на модернізацію водогонів – не проблема

Ми знаходимося в унікальній ситуації: наразі на модернізацію систем водопостачання та водовідведення є велике "меню" кредитних ресурсів з мінімальними ставками або й зовсім безвідсоткових, на 10 і більше років, з низкою пільгових умов, наприклад, "канікули" до завершення будівельних робіт і запуску в експлуатацію. Коли основні фонди зношені більше ніж на 70%, а загальна потреба галузі в оновленні оцінюється у 40 млрд євро (тобто 1000 євро на одного мешканця України), це, здавалося б, "рятівний круг".

І саме таким шляхом – через гранти та пільгові кредити – свого часу відбувалася модернізація у Польщі, де у 1990-х ситуація була схожа на нашу; саме таким шляхом пішли й інші нові члени ЄС. Навіть Молдова змогла взяти кредити Світового банку і модернізуватися, тоді як в Україні проєкти з модернізації водної інфраструктури регулярно "зависають" через бюрократичні перепони.

Кожен проєкт доводиться "штовхати", ніхто в міністерствах в них не зацікавлений, тож маємо великі затримки з реалізацією як кредитних угод, так, власне, й інфраструктурних проєктів. Це створює ризики і для бізнесу: компанії побоюються працювати у проєктах, які можуть "зависнути", і навіть у проєктах Світового банку. Інші важливі умови надання коштів – наявність стратегії галузі та підвищення тарифів. Світовий банк вимагає документ, аби розуміти, куди йде Україна. Збільшення тарифу на 30% – не політична річ, так само як і встановлення обліку та ліквідація нелегальних врізок у водогони.

1. Чому потрібні адекватні нормативи якості води, а не копіювання ЄС

Водночас із відсутністю соціального запиту на чисту воду ми маємо велике питання щодо санітарних правил і норм (СанПіН) на якість води, які запроваджує Міністерство охорони здоров’я. У МОЗ вирішили розробляти нові українські СанПіН не з огляду на місцеву специфіку, а взяли найжорсткіші директиви ЄС, які навіть у Євросоюзі є рекомендаційними, тобто кожна країна може встановлювати власні.

Відповідно ми маємо ситуацію, коли з 01.01.2021 вся вода у водогонах буде технічною. У МОЗ просто беруть європейські мінімальні показники, які нам елементарно не по кишені. Європейські країни йшли багато років до таких показників, вони "коштують" дуже дорого. Наприклад, за показниками вмісту заліза у ЄС норма 0,2, а у Ізраїлі – 1. Для України також потрібно враховувати регіональні особливості, великі підприємства можуть регулюватися централізовано, а малі – на місцях.

1. Чому важливі справедливі тарифи

Питання тарифів болюче, заполітизоване, однак це і питання виживання галузі, конкурентних заробітних плат, отримання і повернення кредитів на оновлення мереж і обладнання. Наразі майже всі тарифи на комунальні послуги наблизилися або зрівнялися із середньоєвропейськими – окрім водопостачання. Однак без справедливих тарифів складно говорити про залучення зовнішніх коштів на модернізацію галузі.

Наприклад, на газ у нас середньоєвропейська ціна, тепло в середньому на 20% нижче, електроенергія в півтора раза нижче від середньоєвропейських цін, але вода в 5-6 разів дешевша. У Європі кубометр води коштує 3-7 євро, в Україні – 0,6 євро, виходить близько 200 грн на сім’ю на місяць. Ресурс системи водопостачання не безмежний, однак коли мова заходить навіть про незначне підвищення тарифів, починаються політичні спекуляції.

1. Чому вода не має "господаря" і потрібен координатор в уряді

Наразі водними ресурсами в Україні займається низка міністерств і відомств, однак немає єдиного господаря в державі. Питання розпорошено між кількома міністерствами. Мінекології відповідає за надра, річки і полив, Мінрегіон – за комунальну сферу, основного споживача, який людям подає воду. Міста є власниками комунальних підприємств, а також учасниками цієї екосистеми.

Однак економічно це не зведено в одну систему, держава більше витрачає коштів на обслуговування Держводагентства, аніж воно залучає кошти в бюджет, а державна програма "Питна вода" виконана ледь на 10%. Річки – в компетенції Мінекології, якому немає до них діла. Там інші ключові ресурси, які виборюють, – корисні копалини, нафта, газ. Вода – наприкінці списку.

Тому конче необхідним є створення координуючого органу – міжвідомчої групи на рівні уряду, можливо, на "майданчику" РНБО. До такого органу слід залучити міністерства, контролюючі органи, СБУ, позаяк вода є стратегічним ресурсом, питанням національної безпеки. Разом з тим важливо забезпечити спадковість, системність роботи такого органу, адже йдеться про роботу протягом 10-20 років, це завдання на тривалий термін, отже, зміни урядів не мають на це впливати.

Чимало питань лежать на стику галузей управління. Наприклад, просвітницька інформаційна робота – для розуміння зв’язку здоров’я і чистої води, важливості збереження водних ресурсів, адже часом і в освіченому середовищі можна почути: "Навіщо економити? Води достатньо". Є велика проблема з бюджетом, він у нас "котлового" типу: туди летять кошти звідусіль, а звідти дістають лише ті, хто може. Якщо кошти надійшли як податок на воду, то не факт, що їх вкладуть у вирішення проблем водної галузі.

1. Чому важливо мати дискусійну платформу та водну стратегію

Україна майже 20 років "у пошуку" свого шляху водокористування. Повсякчас точаться дискусії: комунальні підприємства чи бізнес, централізація чи децентралізація, якими мають бути стандарти, тарифи, бізнес-моделі управління. 2002 року данською компанією КОВІ було розроблено проєкт національної водної стратегії, який так і не ухвалено. І зараз є рішення про закупівлю послуг на розроблення такої стратегії, проте дуже важливо, аби стратегія стала результатом діалогу всіх стейкхолдерів і дороговказом, а не черговим "мертвим" документом.

Україна – велика країна, і проблема використання водних ресурсів на її півдні, сході, у гірських регіонах має різноманітні аспекти. Одна справа – великі міста, інші – села, аграрні регіони, десь краще сприймаються приватні проєкти, десь мають бути вертикально інтегровані регіональні системи. Як зібрати всіх "під одним дахом"? Як скористатися кращим досвідом інших країн? Адже успішних моделей насправді чимало. Проте ми не створимо єдиного бачення, якщо не буде системної роботи зверху донизу.

Вода – стратегічний ресурс, на базі якого можна економічно побудувати кілька суміжних галузей з робочими місцями. Це велика проблема, втім і великий потенціал, який можна використати. Ми стоїмо перед завданням розроблення комплексної політики водопостачання, аби запобігти загрозам у сфері водокористування та наявності водних ресурсів.

Тому ми створюємо майданчик, аби започаткувати діалог, зібрати всіх бенефіціарів разом і "запустити" розмову. Треба щоб кожен роз’яснив, сформував своє бачення. У питаннях водопостачання ми концентруємося на тому, щоб подати людям воду, зробити її чистою. Утім варто розглянути, які ще вигоди можна отримати для всієї економіки.

Час води точно настав!