"Дикий Схід" М. Віхрова: хроніка деградації одного українського регіону

Про український Схід мають ґрунтовно писати східняки - ті, хто там жили або живуть досі. 

Екс-луганський автор Максим Віхров виконує це правило. 

Його книга "Дикий схід" - про Wild Wild West України, промисловий Донбас. І видання цікаве не стільки описанням історії регіону, стільки міркуванням над причинами, чому він став таким, яким зараз є.

Не скажу, що багато знав про Донбас, але завдяки "Дикому сходу" доповнив своє уявлення про те, як до регіону та людей у ньому кожен охочий відносився як до об'єкту, а не суб'єкту.

Для Російської імперії це було джерело вугілля й сталі; решта питань - здоров'я, добробут, екологія - мало кого турбувало. "І козаччина, і селянська вольниця задихнулися в лещатах імперії, котра впроваджувала свою волю циркуляром і багнетом". Коли ж царська "ефективна економіка" зазнавала краху, запрошені на Донбас англійські та бельгійські підприємці (той самий "батько Донецька" Джон Юз) спричинили тут промислове диве.

Яке, на жаль, не давало людям іншого вибору, ніж ставати шахтарями чи спеціалістами, що обслуговували заводи. Переважно україномовний край почали заселяти людьми з інших частин імперії, українська культура ставала фоном, а на п'єдестал ставили мову російську - ту, яку начебто модно використовувати на роботі та під час дозвілля.

Ще сумнішою історія Донбасу виглядає у радянські роки. Регіон не тільки втратив суб'єктність, але й став "всесоюзною кочегаркою". А в кочегарки місія одна - віддавати: і ресурси, і час, і людські життя. Напередодні Другої світової "військовим потребам підпорядковувалася не лише економіка, а й усе життя".

У XX-му сторіччі в Донбасі були нечисленні спроби модернізувати чи перепрофілювати край, але процес гальмували ті, кому прогрес у краї заважав жити по-старому.

Зрештою - кульмінація книги: 2014 рік. З того року в Донбассі йдуть паралельно три процеси - деіндустріалізація, депопуляція та деукраїнізація. Через війну та окупацію динаміка деградації в усіх сферах життя настільки стрімка, що автор - і тільки людина "звідти" може так сказати - наголошує на необхідності реколонізації краю. "... Населення "республік" просто вимирає; навіть судячи з "республіканської" статистики, смертність там утримі перевищує народжуваність".

Що найбільше дає ця книга? Знання про пам'ять та історію регіону й уявлення про обсяг завдань, які потрібно буде вирішувати після деокупації Донбасу. Йдеться не тільки про військові речі, мова про повне відновлення того демократичного, плюралистічного та не-російського способу життя, який робить Україну Україною.

Щонайменше, ми вже поінформовані та озброєні.