GOODBYE AMERICA?

Ппро роль, яку сучасна Америка (в особі США) відіграє і має відігравати в українському житті.

Деяким опонентам здалося, що я намагаюсь довести, що Україні на часі сказати "Goodbye America" і шукати іншого сюзерена/стратегічного партнера/геополітичний орієнтир у сучасному світі. Це не так.

Оскільки я поважаю опонентів, які (як і я) щиро люблять Україну і всіляко бажають їй добра, спробую ще раз якомога чіткіше сформулювати свою позицію. Я виходжу з того, що однополярний світ на чолі з США – це вже історія. Те, що Америка (як і весь Західний світ) переживає глибоку системну кризу, – секрет полішинелю. Достатньо погортати інтелектуальні бестселери останнього десятиліття, аби переконатися, що на Заході (принаймні англо-саксонському Заході) це твердження приймається як очевидний факт, який не потребує доведення. Дискусія радше триває про причини цієї кризи та шляхи виходу з неї.

Для мене (і не тільки) очевидно, що пандемія остаточно поховала глобальне американське лідерство. Якщо людське життя важить (а Західна цивілізація традиційно була антропоцентричною), тоді держава, яка з великим відривом від решти світу є безумовним антилідером як з кількості захворювань, так і з кількості померлих від COVID-19 (і одним з глобальних антилідерів по цих показниках у перерахунку на мільйон населення) – така держава апріорі не може бути прикладом для наслідування та "світочем для світу".

Можна звичайно пробувати списати повний провал у боротьбі з пандемією на безпорадне правління Трампа, але Штати завжди пишались тривкістю, ефективністю та правильним дизайном своїх інституцій, які мали запобігати ексцесам неадеквата, що дорвався до влади. І саме ці інституції виявились безпорадними перед викликом. Ба більше, всі хто читав серйозні дослідження про причини нинішньої кризи в США, знає, що Трамп у Білому домі – це наслідок, а не причина хронічних хвороб американської демократії, на які вона слабувала останні 25-30 років (деякі дослідники навіть вважають початком хвороби контроверсійне рішення Верховного суду США у справі Roe v. Wade далекого 1973 року, яким суд легалізував на федеральному рівні аборти і тим самим радикально розколов американське суспільство).

Я не знаю, чи зможуть американці дати раду найбільшій кризі, з якою стикнулась їхня країна з часів Великої депресії. Оскільки я щиро люблю США, то молюсь аби титан знову підвівся на ноги, як це йому вдалось після Громадянської війни 1860-х чи Великої депресії 1930-х. Втім як науковець я знаю, що жодна імперія, жодна держава не живе вічно.

Ба більше, піднесення Заходу, яке згодом вилилось у глобальний наступ ліберальної демократії, було пов'язано з його технологічним домінуванням у світі. Приблизно від 1500 року Захід незмінно домінував технологічно і тому міг просувати у світ свої цінності та моделі урядування. Схоже, технологічне домінування Заходу на чолі зі Сполученими Штатами добігає кінця. На днях я переглянув доповідь Світової організації інтелектуальної власності і був просто вражений, наскільки центр технологічного розвитку зсунувся із Заходу на Схід.

По всіх позиціях інтелектуальної власності наразі існує безумовне лідерство Китая: від промислових патентів до нових сортів рослин. Це означає, що попри Теслу, Space-X, Google, Apple та Facebook, американці втратили технологічне лідерство на користь Піднебесної, а Захід – на користь Азії. І цей технологічний зсув вочевидь говорить не просто про завершення доби американського домінування у світі, а ширше – глобального домінування Заходу.

Це не означає, що Україні слід відвернутися від США і побігти бити чолом Китаю. Чи, тим паче, Росії. Це означає, що потрібно прийняти та усвідомити реальність багатополярного світу і вчитись у ньому жити й досягати успіху. Світу, в якому чотири з десяти найбільших економік розташовані в Азії, дві – в Північній Америці і чотири – в Європі. (До речі, світова економіка №11 за рівнем ВВП – це наш ворог-сусід Росія). Світ, в якому найбільше патентів в перерахунку на 100 млрд. ВВП реєструють три азійські країни: Корея, Китай та Японія. Світу, в якому підтрунювати з хворого титана можуть собі дозволити не тільки Пекін, а й Москва, Тегеран чи Анкара.

Україні на часі перечитати книжку-заповіт великого американського дипломата Генрі Кіссинджера "Світовий порядок". Вона сьогодні набагато актуальніша за праці його вічного опонента Збігнєва Бжезінського. Нам конче потрібно вийти з біполярної системи мислення часів холодної війни, в якій весь світ поділений на зухвалих харцизів росіян, добрих і сильних американців та багатих (але лякливих) європейців. Нам може подобатись чи ні "цифровий тоталітаризм" Сі Цзіпіна чи новітній агресивний націоналізм Моді та Ердогана, але ми не можемо просто інгорувати ці явища та їхній вплив на наш маленький взаємозалежний світ. Ми можемо клясти Путіна останніми словами, але маємо прийняти як факт, що "географія – це доля" – і вчитись співіснувати з потужнім ворогом-сусідом (нагадую, що РФ – це 11-та за рівнем ВВП економіка та друга за потугою армія світу).

На наших геополітичних радарах мають з'явитись не тільки Вашингтон, Москва, Брюссель, Берлін та Париж, але також Лондон, Анкара, Пекін, Сеул, Токіо, Нью Делі, Ріяд, Єрусалим та Варшава. Ми маємо навчитись жити у складному та мінливому світі. Світі, в якому – на відміну від часів холодної війни – не можна просто знайти собі потужного сюзерена і робити під його "дахуванням", що заманеться. Бо "сучим дітям" сюзерен усе вибачить, якщо вони залишатимуться "своїми сучими дітьми".

Україна – не Андора і навіть не Словенія, аби дозволити собі щастя залишатися на мапі світу "a far away country, between people of whom we know nothing". Збільшення світового населення, зростання потреби в їжі та питній воді, а також глобальні зміни клімату, знову перетворюють Україну на надто ласий шматок на перехресті цивілізацій. Аби цю територію знову не пошматували, нам слід вибудувати правильні, прагматичні взаємини з усіма центрами сили у сучасному світі. І не робити монопольні ставки на Вашингтон. Врешті-решт, за всієї своєї могутності США часів Обами не спромоглась запобігти ані анексії Криму, ані війні на Донбасі. Думаю, мало хто вірить, що за останні 7 років глобальний вплив Штатів збільшився...

Отже, я не кажу Godbye America – я кажу: Україно, ласкаво просимо у новий розмаїтий світ, де монопольні ставки більше не працюють!