Перерваний політ: скільки коштують життя українців та хто за них платитиме

Днями наша країна вшанувала річницю трагедії зі збитим в Ірані Боїнгом  компанії «Міжнародні авіалінії України». Окрім слів співчуття постраждалим, виникає кілька гострих питань до іранців, винуватців катастрофи, та самої української влади. Чи можна говорити в цій історії про халатність і людську помилку, чи все-таки про спланований терористичний акт? Чи треба йти на згоду з Тегераном, який пропонує мирову та відкуп за вбитих українців у 150 тис. доларів США?

Вочевидь, подібна трагедія в історії цивільної авіації не остання. Допоки в польотах існує людський фактор, залишається досить велика ймовірність помилки. Попри це авіація і далі залишається найбільшим безпечним видом транспорту у світі.

Проблема в іншому – ця ситуація є своєрідним індикатором готовності держави адекватно реагувати на стресові події та захищати своїх громадян. На жаль, з цим викликом чинні керівники держави не змогли гідно впоратися. Влада проявляє не лише слабку публічну позицію, а й правову. Що має значно серйозніші наслідки. Вона повторює помилки попередників. Намагаючись загравати з ісламськими націоналістами при кермі в Тегерані, бути з ними дипломатично толерантними. Цим наші верховники знову і знову демонструють кволість усьому світу. Вони подають сигнал: права українців за кордоном – не захищені, об них можна витирати ноги, а особливо, якщо в центрі подій агресивна мілітаристська держава з ядерним арсеналом і необмеженою нахабністю.

Реакція президента Зеленського на збиття Боїнга 737 в Тегерані була далека від гідного керівника країни. Слабка та запізніла, ще й передувала цьому низка благань до інших країн надати хоч якусь інформацію. Він всіляко уникав називати країну-винуватця, плутаючись про Ірак, Іран і регіон загалом. Так само не назвав причину збиття, бодай попередню, застерігаючи українців від «маніпуляцій, спекуляцій та теорії змов». Хоча офіційні представники США, Канади та Великої Британії відразу заявили про «високу ймовірність» атаки на цивільний літак з боку іранських військових.

Тегеран миттєво скористався сумнівами Києва і втягнув нашу владу у полеміку щодо причин катастрофи. Спочатку заявили про несправність новісінького українського літака, потім – про помилку наших супердосвідчених пілотів, ще далі – про нашу змову з американцями з метою оббрехати ісламську націю. Навіть, коли весь світ показав момент ракетного удару по цивільному Боїнгу, в Ірані продовжили торочити про «ненавмисну людську помилку при виявленні літаючого об'єкта». Лише за пів року іранці зізналися остаточно.

Новим каменем спотикання стала сума компенсації за життя українців та літак. Іран час від часу обіцяє відшкодування родинам жертв, але потім зрікається цього. У грудні 2020 року ісламський уряд вкотре передумав платити і скасував виділення з бюджету 200 млн євро на компенсації, бо ці кошти виявилися більш потрібними для внутрішніх потреб. Натомість Україні запропонували, як кістку собаці, 150 тисяч доларів за одного загиблого. І то – колись потім…

Наша влада знову відповіла мало притомними відмовками й обіцянками далі спілкуватися з Тегераном. При цьому витягла з кишень українських платників податків по 200 тисяч гривень за загиблого (близько 7 тисяч доларів). Мізерна подачка – замість повноцінної розплати.

Знову наступаємо на ті ж граблі! Перша подібна авіакатастрофа в українській історії сталася 1997-го року в Греції, де впав Як-42 компанії «Аеросвіт». Загинули всі 62 пасажири та 8 членів екіпажу на борту. Причиною аварії стали неправильні дії двох грецьких диспетчерів, які заплутали своїми вказівками українських пілотів, а ті врізалися в гору. Грецька влада тоді визнала провину і вибачилася. Провела прозоре та публічне розслідування, в результаті якого диспетчерів засудили за вбивство та порушення правил роботи до 5 років в'язниці. На цьому все.

Бо компенсацію нашим людям греки теж не заплатили, хоч на кону була сума у 75 мільйонів доларів. Родичі загиблих опинилися сам на сам з бідою.

Без підтримки держави вони втягнулися у тривалі судові процеси як в Греції, так і в Україні, щоб домогтися компенсацій. Тяганина йшла майже 15 років і закінчилася нічим: греків не дотиснули, а наша компанія авіаперевізник припинила свої існування.

Як не опинитися ні з чим знову, покарати винних і захистити українців? Досить просто, якщо не видумувати ноу-хау, а скористатися сталою світовою практикою. Потрібно показати Ірану та всім іншим, що вбивати українців не можна! Як би цинічно це не звучало, але зробити для них це дорого і боляче репутаційно.

Я зараз свідомо говорю про вбивство і теракт, як правові поняття. Бо лише називаючи речі своїми іменами, правильно аналізуючи факти, можна добитися істини і дотиснути мілітаристський Іран. Прецеденти є.

1988-го року світ сколихнула новина про падіння біля Локербі у Великій Британії пасажирського лайнера з майже трьома сотнями людей. Ніхто не вижив. Найбільше загинуло британців та американців. Первинно говорили про технічний дефект літака і загоряння в кабіні, що привело до катастрофи. Але ретельне міжнародне розслідування вийшло на слід спецслужб і військових Лівії, які за вказівкою місцевого диктатора Каддафі встановила на борту бомбу. Звісно, диктатура відмовилася визнавати провину і платити компенсацію. Тож Лівію змусили до цього жорсткими політичними та економічними санкціями, міжнародним трибуналом над організаторами злочину. Кожній родині загиблих заплатили по 10 мільйонів доларів.

2001-го року над Чорним морем впав російський літак Ту-154. Загинули 78 пасажирів, переважно росіян та ізраїльтян. Подія сталася у розпал спільних військових навчань України і Росії. Тому перші підозри впали саме на армійців, а в Ізраїлі окремі посадовці заговорили навіть про теракт. Українське військове командування заперечило причетність до збиття цивільного борту. Таку ж позицію висловив тоді й Путін. Згодом провину військових не довели і в судах. Попри ці суперечності, Україна не заховалася від відповідальності, дозволивши міжнародне розслідування на своїй території. Вони прийшли до звинувачувальних висновків. Але президент Кучма, прогнозуючі важкі міжнародні наслідки для країни, спрацював на випередження. Він визнав, що літак був збитий ракетою українських сил ППО і перерахував родичам загиблих грошові компенсації по 200 тисяч доларів.

2014-го року російські військові над Донбасом ракетою збили малазійський Боїнг MH17. Попри всі побрехеньки Москви, які тривають і досі, правду не вдалося приховати. Справу кваліфіковано як терористичний акт. Розпочато міжнародний судовий процес. А постраждалі держави домагаються для своїх громадян компенсації від РФії по 10 мільйонів доларів.

Цей показний досвід засвідчує: маленькі помилки призводять до великих трагедій, але якщо їх винуватці позбавлені здорового глузду і не здатні добровільно визнати власну провину, до цього їх можна і треба змушувати.

Отож, в історії з перерваним українським польотом в Ірані мають бути жорстко розставлені всі крапки на «і». Якщо тамтешні мілітаристи та ісламісти не розуміють мови дипломатії, більш того – намагаються приховати сліди злочину, не віддавати докази, значить рівень розмови треба переводи в площину міжнародного трибуналу та санкційного тиску. Тоді як загальна сума компенсаційних вимог має зрости до 1,5-2 мільярдів доларів на всіх жертв. Розплата незворотна!