Про війська територіальної оборони

Перехід від масових мобілізаційних армій ХХ століття до достатньо компактних збройних сил мирного часу у ХХІ столітті гостро поставив питання забезпечення необхідної чисельності у разі повномасштабної війни. Питання набувало гостроти, бо в наш час поняття тилу стало дуже розмитим. Авіаційні та ракетні удари, кібератаки, інформаційна війна дозволили вражати супротивника на всю глибину його території. Більш того класичні форми бойових дій у тилу супротивника набули нового дихання: повітряні та морські десанти, рейдові дії (за відсутністю у сторін сил для утворення суцільного фронту великої довжини), спеціальні операції, використання антидержавних формувань на території супротивника та інше призвели до того, що бойові дії можуть поширюватися на всю територію держави і протидія цим загрозам потребує адекватної відповіді.

Тобто, проблема у наступному: сучасні регулярні армії не мають відповідної чисельності для утворення суцільного фронту, тому супротивник має можливість наступати не зустрічаючи суттєвого супротиву через неприкриті ділянки кордону. Швидкість наступу сучасних механізованих військ за підтримки оперативних та тактичних десантів суттєво перевищує швидкість мобілізаційних заходів, особливо коли мова йде про ненавчених військовозобов’язаних. Тому потрібні формування здатні затримати наступ супротивника, локалізувати та знищити його десанти та забезпечити розгортання сил регулярної армії на атакованій ділянці та проведення мобілізації. Вимоги до таких сил - можливість швидкої реакції на загрозу (війська здатні швидко набути боєздатного стану та мають високу мобільність) та здатність затримати просування супротивника різними засобами. В Україні найбільш відповідають цим вимогам ССО, ДШВ, Морська піхота, формування спеціального призначення НГУ та ДПСУ. Але їх чисельність все ж таки обмежена і до використання цього резерву треба відноситись дуже виважено. Тому є необхідність підсилити професійні високомобільні регулярні формування за рахунок місцевих сил на атакованій території. Поєднання елітних підрозділів та місцевих сил здатне створити бар’єр на шляху наступу супротивника та дозволити перекинути менш мобільні але більш потужні механізовані та танкові формування ЗСУ.

Але, щоб місцеві територіальні формування такого типу (назвемо його перший або мобільний) були здатні виконати це завдання вони мають задовольняти певним вимогам: а). бути укомплектовані реальним, а не "паперовим" особовим складом, тобто живими людьми, які знають що приписані до певної територіальної військової частини; б) територіальні формування потрібні мати відповідну структуру та озброєння; в) особовий склад має отримати якісну підготовку, достатню для виконання своїх обов’язків; г) детальні плани використання територіальних формувань за різними сценаріями повинні бути розроблені заздалегідь і їх виконання відпрацьовано з особовим складом на навчаннях і головне г) формування потрібно мати мінімальний час реакції на загрози, тобто особовий склад повинен дуже швидко прибувати в свої підрозділи та бути готовим для виконання завдань. Такі мобільні формування швидкого реагування зможуть реагувати не лише на традиційні загрози, а й на неконвенційні форми гібридної війни, як то дії диверсійних груп, ССО супротивника, НЗФ. У такому форматі мобільні територіальні формування можуть підсилювати сили НГУ, СБУ, Національної поліції на своїй території. Як і у випадку вторгнення супротивника головною рисою територіальних формувань є швидкість ефективної реакції на загрози. Тому саме для цих формувань питання зберігання резервістами зброї та набоїв дома є вкрай актуальним. Найбільш ефективною формою організації мобільних сил можуть бути окремі моторизовані піхотні батальйони та роти з резервістів-контрактників.

Коли агресія розвивається повільно і у держави є час на розгортання своїх сил є можливість розгорнути та підготувати більш чисельні місцеві територіальні формування другого типу, назвемо його умовно масовим. Вони можуть виконувати наступні функції: а) охороняти та обороняти важливі об’єкти на своїй території та допомагати НГУ та Нацполіції підтримувати порядок; б) служити учбовими частинами для підготовки та перепідготовки воєннозобов’язаних, у тому числі й у мирний час; в) прикривати другорядні ділянки кордону з супротивником чи третіми країнами; г) самостійно чи разом з іншими збройними формуваннями боротися з десантами, рейдовими та спеціальними силами супротивника та НЗФ; д) самостійно чи спільно з іншими формуваннями обороняти найбільш важливі населені пункти на даній території; е) у разі необхідності, підсилювати сили ЗСУ на фронті. Головна вимога до таких формувань – здатність розгорнути свої підрозділи під час мобілізації та обучити мобілізований особовий склад, для цього їм потрібні організаційні ядра з кадрових офіцерів, сержантів та резервістів-контрактників. Формую організації таких формувань ТРО другого типу можуть бути кадровані моторизовані піхотні бригади. Існуючи бригади ТРО більш-менш задовольняють вимогам для таких формувань, але потребують певного перегляду їх структури, озброєння, навчальних програм та планів використання. Для таких мобілізаційних формувань питання зберігання резервістами зброї дома не є актуальним, якщо вони здатні забезпечити його зберігання в своїх ППД.

Що стосується відповіді на п’ять запитань.

1. Сили ТРО потрібні щоб компенсувати брак необхідних сил та засобів регулярних збройних формувань (у першу чергу ЗСУ та НГУ) під час воєнних дій та інших гострих кризових ситуацій за помірковані, порівняно зі збільшенням регулярної армії, кошти. Головні завдання: підсилення регулярних збройних формувань, забезпечення їх розгортання, швидка реакція на гібридні загрози, мобілізаційне розгортання та військове навчання воєннозобов’язаних, охорона і оборона важливих об’єктів та оборона важливих населених пунктів. Основні тактичні форми – тактика легкої піхоти.
2. В структурі оборони Сили ТРО повинні підсилювати регулярні формування як підрозділами швидкого реагування с резервістів, так і чисельними мобілізаційними бригадами, а також вивільнити частину сил ЗСУ та НГУ від виконання другорядних завдань для їх концентрації на найбільш важливих. Для ЗСУ мотивація розвивати Сили ТРО – це можливість за помірковану ціну: а) вивільнити частину своїх сил від виконання другорядних функцій, б) забезпечити додаткові сили при мобілізаційному розгортанні, в) отримати додаткові сили швидкого реагування для локалізації кризи в тилу, що мають забезпечити більш сприятливі умови для розгортання сил ЗСУ на атакованій території. Тобто основна мотивація це мати можливість отримати підтримку за рахунок формувань, які коштують в утриманні набагато менше, ніж регулярні такої ж чисельності.
3. На даному етапі критеріями ефективності ТРО є лише кількісні (чисельність резервістів-контрактників, кількість заходів підготовки), без урахування якісної складової. Це призводить до формального підходу і фактичної "папіралізації" ТРО. Необхідно поряд з кількісними показниками використовувати й якісні як по відношенню до особового складу, який підписує контракт, так і до його підготовки. Так потрібні регулярні позапланові навчання по розгортанню формувань ТРО, що дозволить об’єктивно оцінити швидкість їх розгортання і реальну кількість особового складу яка прибуває у кожний відрізок часу. У військовому навчанні від кількості заходів бойової підготовки також треба переходити до якісних методів контролю. Наприклад, перевірити весь наявний особовий склад організаційних ядр на контрольних вправах Курсу стрільб ЗСУ. Так само потрібні заліки й з інших дисциплін у програмі підготовки, щоб і командно-інструкторський склад відносився до підготовки більш сумлінно, і командування мало реальні уявлення про якість підготовки особового складу і не ставило йому завдання, які бійці не здатні виконати. Важливим є проведення занять на тих об’єктах, які підрозділи ТРО повинні охороняти та обороняти згідно з планам, а також спільні навчання з формуваннями ЗСУ та НГУ на конкретній території відповідальності підрозділів.
4. Головна мотивація держави інвестувати в ТРО – це можливість отримати додаткові сили за помірну ціну. Тобто головна вигода економічного характеру, що особливо актуальне для нашої небагатої держави, яка вже сім років веде боротьбу з більш потужним супротивником. Додатковий ефект полягає в можливості військової підготовки населення на базі формувань ТРО у мирний час, підвищення рівня патріотизму в суспільстві, допомога у разі природних та техногенних катастроф. Але головна мета розвитку ТРО – це саме можливість за потреби збільшити військові спроможності держави за рахунок розгортання "бюджетних" формувань ТРО.
5. На початку треба зазначити, що за сім попередніх років значна частина патріотів зневірилась в здатності держави побудувати ефективну, а не "паперову" систему ТРО, тому на даному етапі вони не мають мотивації пов’язувати себе з нею. Додатковим негативним чинником стало моральне "вигорання" патріотів за ці сім років марафону. Тому для їх повернення до лав ТРО, та залучення нових патріотично налаштованих громадян Сили ТРО повинні бути: а) ефективними, тобто громадяни повинні бачити, що держава розбудовує ТРО, а не імітує цей процес; б) в свою чергу це вимагає наповнення розбудови ТРО конкретним змістом, щоб патріоти бачили, що є певний підрозділ, з певними завданнями, програмою підготовки, планами на різні випадки і чітко розуміли своє завдання у ньому і відповідальність; в) підготовка особового складу повинна носити якісний характер, а не вестися лише для звітності; г) патріоти повинні бачити, що держава цінує їх зусилля та витрачений час на службу у формуваннях ТРО, у тому числі й у плані компенсації їх затрат та не отриманої заробітної платні. Наприклад, під час зборів резервісти та військовозобов’язані мають отримувати платню як контрактники ЗСУ відповідного звання та посади. Таким чином, щоб патріоти пішли в сили ТРО, вони повинні бачити, що державі ці сили дійсно потрібні і вона їх розбудовую, а не імітує.