Не "народ" , і не "влада"

Термінологія завжди має значення. Принципово, приміром, казати "російські найманці", а не сепаратисти на Донбасі. Бойовики, а не повстанці. Прикладів можна наводити багато. Бо за кожним словом стоїть цілий світогляд щодо тієї чи іншої ситуації, яка цим словом і визначається для того, хто говорить. 

Тому, в контексті обговорення щойно ухваленого закону про референдум, відверто насторожує намагання оперувати поняттями "народ" і "влада", які таким чином закріплюються у масовій свідомості. 

Коли чуєш щось на кшталт "влада дослухається до народу" залишається лише дивуватися деградації, яка відбулася в країні. 

Не люблю цієї фрази, але - ну які влада і народ у 21 столітті? Ці слова - анахронізм, від них сильно тхне епохою вождів, царів та імператорів, або деспотіями Середньої Азії. Або совком. 

Ми усі рівноправні громадяни. Люди, які потрапили на ті чи інші посади шляхом виборів, ні над ким не владарюють, а є найнятими менеджерами. А ті люди, які не пішли у політику, не мають подавати першим якогось особливого "прошенія" у вигляді рішення референдуму, бо, знову ж, є вибори, на яких політиків можуть змінити. 

А для ухвалення правильних законів у 21 столітті існують різноманітні механізми - їхнє відкрите обговорення, залучення профільних фахівців, прозора робота державних органів тощо. Незалежні ЗМІ зрештою. 

Питання в тому що нинішній владі це не цікаво. "У Зеленського" приміром практично згорнули призначення через відкриті конкурси, а думка представників тих чи інших галузей під час кадрових рішень ігнорується. То про які "референдуми" тут взагалі може йти мова? 

Природно, Зеленський ініціював цю історію не заради" народовладдя", а заради узурпації "влади", на що нам вказує сама термінологія. 

І опираючись цій тенденції варто також звертати увагу на слова, і не оперувати поняттями, які не відповідають реальності. 

Немає "влади". І "народу" немає теж, це фікція. Є підзвітні громадянам  державні інститути. 

Референдуми звичайно потрібні, але тільки щодо надважливих питань. Щодо зовнішньої політики приміром, вступу до НАТО тощо. Втім, навіть британський Brexit показує, наскільки обережно потрібно поводитися з цим інструментом.