Експедиційний корпус «Арго»: від бойових плавців до гірських стрільців

У кавказьких війнах 1990х був особливий дефіцит на військових спеціалістів. Нестачі воєнспеців не відчувала тільки РФ. Саме це стало головною темою переговорів грузинських (а пізніше – чеченських) емісарів з УНА-УНСО, яка на той час вже встигла себе проявити у Придністровському конфлікті та відтепер виявляла стійку ворожість до геополітичних впливів росіян. Для постійного зв’язку Проводу УНА з кавказькими союзниками до Тбілісі було спрямовано легендарного Анатолія Лупиніса, який з цього часу почав відігравати роль постійного представника УНСО на Кавказі.

Попередньо планувалося, що українські добровольці дислокуватимуться в Поті і відіграватимуть роль військових радників. Їх завданням мало стати формування підрозділу морської піхоти з групою бойових плавців у його складі. Саме тому підрозділ очолив колишній військово-морський офіцер (Валерій Бобрович-«Устим»), а до підготовки особового складу було залучено спеціаліста-дайвера (Ігор Ткачук-«Обух»). Але поточні події розгорнулися таким чином, що підрозділ довелося переформатовувати з військово-морського у гірсько-стрілецький. 

Так почалась історія українського експедиційного корпусу на Кавказі, який отримав назву «Арго». І хоч в історії «аргонавтів» були й епізоди бою на узбережжі, але головні сторінки військової історії кавказького експедиційного корпусу УНСО були написані боями в гірській місцевості.

На фото – «моряцькі тільняжки» гірських стрільців УНСО є своєрідним натяком на нездійснені військово-морські перспективи «аргонавтів». Абхазія, літо 1993.

Більше в моєму особистому телеграм-каналі: https://t.me/NKruk