Вміти перемагати: Широкинська наступальна операція

10 лютого 2015 року розпочалася Широкинська наступальна операція на Донбасі. Фактично, це був найбільш успішний контрудар проти російських окупантів і терористів за весь час тогорічної зимової кампанії.

Пролог

Щоправда, початок контрнаступу не був легким. Йому передував ряд сумних подій, які майже повністю деморалізували регулярні збройні сили. Привели до паніки серед населення. І загрожували нам втратою головного промцентру та порту регіону – Маріуполя.

Нагадаю, що наприкінці січня кіборги залишили Донецький аеропорт. Точніше, купу бетону, яка від нього лишилася. Терористи завдали кривавого ракетного удару по мікрорайону Східний у Маріуполі. Знищили десятки людей, а решту – скували страхом. Всі сили ворог зосередив у наступі на Дебальцеве, Горлівку, Вуглегірськ. А наша армія все відступала і відступала...

Навіть сьогодні, переглядаючи заголовки тодішньої преси та зведення з передка, у нормальної людини перехопить подих: «Дебальцеве: ще є люди, а життя нема», «Криваві бої за дорогу життя тривають», «За 6 днів загинуло 263 мирних жителів», «Росія захопила 100 полонених». 

Але навіть у зневірі і хаосі, українським добровольцям вдалося переломити ситуацію на свою користь. Батальйон «Азов», який в той час контролював Маріуполь, взяв на себе основний тягар майбутньої наступальної операції.

Підготовчій розвідувальний рейд напередодні «Широкине». Кінець січня 2015 року

Вагомі причини

Вона була життєво необхідною за кількох причин.
1) По-перше, ворога потрібно було відкинути від Маріуполя на безпечну відстань. Йшлося про 20-30 км, які б дали змогу створити зону безпеки для густозаселених спальних районів. Ситуація, коли російські «Гради» розірвали місто, стала спонукою для активних дій.

2) По-друге, необхідно було здобути контроль над стратегічними комунікаціями краю. З Ростова до Маріуполя тягнуться дві великі траси (М14 і ТО519). Ними супротивник міг за лічені години перекинути в місто важку техніку та великі підрозділи бойовиків. Було ясно, що пуповину треба перерізати.

3) По-третє, нарощування ворожих сил біля Дебальцевого загрожувало значними втратами наших військ на цьому напрямі. Банально, але потрібно було завдати удар, щоб відвести звідти бодай частину сепарів.

4) Ну, і нарешті, постійний відступ нашої армії не міг тривати вічно. Країна потребувала перемог, успіхів, наступів. І в цьому ідеально відзначився «Азов» - маленький, але боєздатний і вмотивований підрозділ. Не секрет, що багато успішних військових кампаній робиться саме маленькими силами. Тим паче коли йдеться про добровольців.

Частина моєї групи під час Широкинської операції. Маріуполь база.

В наступ!

Першочергово план передбачав вибити сєпарів з трьох ключових точок над Маріком: Комінтернове, Павлопіль та Широкине. Це дало б можливість зсунути фронт і створити плацдарм в районі сіл Саханка і Безімення для зачистки далі – Новоазовська і всієї території до кордону з Росією.

Все так і розпочалося 10-го лютого. Зранку «Азов» розгорнув свій оперативний штаб. І рушив у бій. Тоді за десять годин азовці зробили головну роботу. Закріпилися на домінуючій висоті. Але, як часто було в той період, далі почалася загальноармійська дезорганізація. Командування не дало танки. Хтось інший не дозволив працювати арті. Майже згорнули розвід вилазки. За невеличке зволікання сєпари перегрупувалися і ввалили по Широкиному все, що мали.

Під час боїв. «Маяк» Широкине. 

На цьому контрудар спинився. «Азову» довелося втягнутися у шість днів кровопролитних боїв. Лише для того, щоб втримати перевагу у самому Широкине. 13 і 14 лютого відбулися найбільш запеклі бої. Коли зрештою надійшло підкріплення регулярних військ, говорити про прорив було пізно. Супротивник теж посилив позиції, відчувши, що пахне смаленим. Атака захлинулася. Хоча Широкине ми здобули, але бої за нього тривають і нині.

Відпочинок на «школі» під час Широкинської операції.

Герої не вмирають!

Людські втрати за час Широкинської наступальної операції чималі. Шість десятків бійців ЗСУ. Це лише ті дані, які вдалося офіційно підтвердити. Можу згадати поіменно братів-азовців, які полягли у перший час протистояння:

▪️Степан «Уж» Криворученко (загинув 05.02.2015 під час розвідувальної операції в районі Широкине).
▪️В'ячеслав "Козак" Кирилов.
▪️Олександр "Кутуз" Кутузакій.
▪️Микола "Акела" Троїцький.
▪️Антон "Сіф" Грицай.
▪️Михайло "Чавур" Чеботарьов.
▪️Володимир "Чемпіон" Радіонов.
▪️Роман "Бенч" Черненко.
▪️Ігор "Ернест" Гольченко.
▪️Дмитро "Брат" Коряк.
▪️Сергій Амброс.

Моя війна. Замість епілогу

Кожна війна і бій має особистісний вимір. В моїй пам’яті дуже добре відклалися події тих днів. Буквально погодинно. Добре пригадую, як перед наступом ми прокинулися затемно – біля 3-ої години ранку. Але й спати не хотілося. Всі були дуже бадьорі, веселі, заряджені йти і перемагати. Жартували і мотивували одне одного. Хоча добре розуміли, що це не дружня прогулянка у парку. А бійня з переважаючими силами ворога, професійними найманцями. І що після цієї вилазки третина вже не повернеться. Для них це буде останній ранок…

Але кожен так само усвідомлював навіщо це робиться. І що замість нас ніхто цієї роботи не зробить. Кожен вірив у себе і побратима, який прикриває спину.

Вранці, перед атакою, до нас підійшов комбат Андрій Білецький. Поговорив практично з кожним. Сказав усім, що на «Азов» покладена велика відповідальність: можливо, за хід всієї війни. Нагадав, що не треба геройствувати, а просто якісно зробити свою роботу. Мені він тоді подарував ножа. Мабуть, на щастя. І виживання. Адже я одразу повісив його на бронік, і пробігав з ним успішно всю війну. Подарунок і нині повертає думки у буремну зиму 2015-го...

На війні будь-яка зброя потрібна. Якісь підвали у селищі Широкине.
Ніж в броніку - той самої подарунок від Білецького о 03:00 ранку