Nаціократія 2.0: якою у ХХІ ст. має бути політична система

Термін "Nаціократія", запроваджений Миколою Сціборським у 1935 році, відверто лякає більшість сучасних українських громадян. Так само більшість лякає і відповідальність. Але від переляку відповідальність не легшає, її все одно треба на себе брати. Сьогодні всі громадяни несуть відповідальність національного рівня, адже всі мають можливості впливу на владу через свій голос. І не варто розповідати, що можливості нерівні. Можливості рівними не можуть бути від природи. Хтось розумніший, а хтось дурніший. Хтось досвідченіший, а хтось по-дитячому наївний. Це не добре і не погано. Це об'єктивна реальність. Дурних і недалеких завжди більше, отже вплив розумніших й досвідченіших за демократичних умов в рази потужніший. 

Загальне виборче право зумовило дві головні проблеми сучасного політичного режиму:

1) некомпетентне джерело влади (коли всі голосують за все що завгодно, не зважаючи на рівень обізнаності);

2) деперсоналізація відповідальності (коли всі відповідають за все).

Метафорично сучасна демократія нагадує багатодітну родину, де батьки й діти мають рівні голоси. Відповідно весь сімейний бюджет йде на солодощі і розваги, а над способами його поповнення нікому задуматися. В результаті вся родина опиняється в злиднях, несучи колективну відповідальність за свої дії. Така система довго жити не може. Саме тому ми сьогодні спостерігаємо кризу інституту національної державності в західній цивілізації. 

Nаціократія може стати алгоритмом порятунку західної цивілізації як такої. Вона не передбачає ніяких етнічних чисток, концтаборів і всього того, чим наділяє її фантазія ультралівих. Її зміст полягає лише в усуненні двох головних недоліків сучасної демократії - зробити джерело влади компетентним, а відповідальність персоналізувати. 

Її основні тези – це заслужене громадянство, ранжований обсяг громадянських прав і професійна законодавча влада.

1. ЗАСЛУЖЕНЕ ГРОМАДЯНСТВО (громадянські права мають набуватися у відповідності до певної системи заслуг, а не отримуватися тільки за фактом народження)

2. РАНЖОВАНИЙ ОБСЯГ ГРОМАДЯНСЬКИХ ПРАВ 

(межі громадянських прав мають розширюватися чи звужуватися (аж до повного позбавлення громадянства включно) в залежності від взятої відповідальності, набутої компетенції чи вчинених проступків)

3. ПРОФЕСІЙНА ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА

(твоє виборче право діє лише там, де ти компетентний, маєш певний досвід чи взяв певну відповідальність).

Здавалося б просто. Найскладніше - як все це виглядатиме на практиці? Який має бути алгоритм застосування, якою має бути справедлива ієрархія цензів, якою має бути система прийняття рішень.

Моє бачення виглядає приблизно так:

І. СВІДОМЕ (НЕАВТОМАТИЧНЕ) НАБУТТЯ ПРАВА ГОЛОСУ через громадську присягу, коли для отримання політичних прав необхідно засвідчити свою відданість національній державності, знання державної мови і шанування традиційної культури.

ІІ. ЗАСЛУЖЕНЕ ПРАВО НА УЧАСТЬ У ВИБОРАХ ДО ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. Набувається внаслідок наявність нерухомості та сплати податків в межах виборчого округу. Наявність одного з критеріїв надає можливість голосувати, обох критеріїв - подвоює голос і надає права бути обраним. І тут варто зауважити, що органи місцевого самоврядування – це не державна влада на місцях, вони вирішують лише обмежене коло питань комунального значення.

ІІІ. ЗАСЛУЖЕНЕ ПРАВО ГОЛОСУ НА ВИБОРАХ ДО ЗАКОНОДАВЧОГО ОРГАНУ. Голосування до парламенту має відбуватися не через політичні партії, а в межах компетенції через професійні об’єднання. 

Критеріями отримання права голосу на парламентських виборах мають бути:

- наявність власної родини (зареєстрований шлюб, виховання власних дітей (в т.ч. усиновлених), наявність онуків чи правнуків, багатодітність),

- сплата податків (кілька категорій в залежності від обсягу),

- професійна діяльність (офіційне працевлаштування (кожне місце роботи враховується окремо), рівень проф.кваліфікації, проф.досягнення, винаходи тощо),

- рівень освіти (освітній рівень (кожна освіта враховується окремо), науковий ступінь, наукові досягнення, винаходи тощо),

- громадська активність (участь у роботі громадських організацій, заснування соціальних ініціатив, волонтерство, політув'язнення),

- участь у бойових діях (добровільний прихід на фронт, участь у партизанській боротьбі, рівень участі у війні, бойові нагороди, поранення тощо).

Презентований проект не є готовим алгоритмом дій, це лише ідея до подальшого опрацювання. Але будь-які дії починаються з ідей.

В Україні цю концепцію було офіційно представлено на VІІІ Бандерівських читаннях. І вже того ж дня мені розповіли, що подібна модель обговорюється наразі у середовищі китайських державників. В мережі я згодом знаходив, що до подібної системи застосовують назву "конфуціанська". Тож, ні я, ні Микола Сціборський, ні сучасні китайські мислителі не вигадують нічого принципово нового. Питання лиш у застосуванні її в сучасних реаліях. Реалізація Концепції у ХХІ ст. стає цілком можливою завдяки використанню новітніх цифрових технологій.

Сьогодні криза політичної системи - це проблема не тільки України. Це проблема Європейської цивілізації як такої. І цілком можливо, що у її подоланні лежить шлях переходу нашої держави з рангу світових аутсайсайдерів у міжнаціональні лідери.

Більше в моєму особистому телеграм-каналі: https://t.me/NKruk