Майбутнє освіти: чого чекати.

Шановні читачі, сьогодні я веду бесіду із доктором біологічних наук, професором, завкафедрою екології НПУ ім. М.П. Драгоманова Наталією Волошиною, та доктором філософських наук, професором кафедри методології науки та міжнародної освіти НПУ ім. М.П. Драгоманова Денисом Свириденко. 

 — Пані Наталю, ви як людина, яка має біологічну освіту та за першою спеціальністю є вірусологом, скажіть нам, коли чекати закінчення пандемії ? 

— Справа у тому, що нам доведеться жити із цим вірусом завжди. Є дуже багато  різних питань з цього приводу і біологічних, і екологічних, і політичних в тому числі, які не дозволяють швидко вийти із цієї ситуації. Але ми вже другий рік в цьому стані і нам  дуже ретельно треба підходити до пошуку нових можливостей щодо навчання. Я  думаю, що  нам варто переймати досвід закордонних університетів щодо нових форматів навчання  Зараз вже існує дуже широкий вибір освітніх платформ, які ми використовуємо.  Але,  чесно говорячи, кадровий склад в системі освіти - це 50+ і не всі готові сприймати нові технології, виклики і новий формат роботи,  бо це додаткові вимоги до вчителів, вимоги до написання онлайн курсів і думаю, що в недалекому майбутньому ми прийдемо до того, що доведеться сертифікувати ці онлайн курси.  Я знаю приватні школи, які дуже гарно вийшли із ситуації пандемії. Вони за канікулярний період розробили свої онлайн програми, додавши цікавий контент, і зараз діти задоволені. Хоча, звичайно, жодне онлайн навчання не замінить звичайну школу, навчання в живу.  

 — Пане  Денисе, що ви скажете про виклики сучасності у сфері освіти?

Професор Свириденко: 

  —  Мабуть, що на усіх із них навряд чи вдасться зупинитись. Але на гострих, посилених ситуацією із пандемією, зупинитись варто. Як на мене, вітчизняна вища освіта перехід на онлайнові форми навчання сприймає з тактичних позицій, в той час, як для освітніх систем різних країн та для глобального  ринку освітніх послуг ці форми вже давно виступають у вигляді стратегії чи, навіть, освітньої парадигми. Дійсно, специфіка вищої освіти у всьому світі надає їй ознак інертності, коли прагнення поєднати традиції та інновації складається не на користь інновацій. В Україні ж, вища освіта є складним міксом поєднання національного та глобального (європейського)підходів; високу живучість мають міфи про загублену якість радянської освіти тощо. Забюрократизована система не дає реалізуватись ідеям конкурентної боротьби за якість освітніх послуг, коли студенти їдуть до інших країн. Досі у вищій освіті існує пафос розуміння освіти як єдності навчання та виховання. Якщо подивитись на досвід розвинених країн (який, сподіваюсь, ми теж матимемо за декілька років), то у студентській групі є особи у віці від 18 до 70 років, представники різних культур та світоглядних орієнтацій, які прийшли отримати практичні навички для ринку праці. Мета з виховання вже зрілих за віком особистостей, чи, умовно, патріотів України, коли більше половини з студентів – представники інших країн, виглядає дуже ускладненою та уводить від прагматичної орієнтованості на надання якісних освітніх послуг для сучасного ринку праці. 

Досвід із онлайн-навчанням показав, шо університетам реальну конкуренцію складають платформи типу Coursera чи Prometeus, які позбавлені інерції, притаманної системі вищої освіти. В 2021 році все меншу кількість студентів цікавить красивий кампус та пафос освітньої спільноти на кшталт Оксфорду чи Ліги Плюща. Зараз у світі є кілька десятків мегауніверситетів із кількістю студентів більше одного мільйона, а викладання обертається довкола ідеології онлайн-навчання. І серед них найбільший (близько семи мільйонів студентів) – Відкритий національний університет Індіри Ганді. Окрім США, у цій ділянці не відстають Мексика, Туреччина, Пакістан тощо. Отже, карантин для вітчизняної системи вищої освіти є не стільки випробуванням, яке треба пережити, скільки можливістю для переосмислення, для реконфігурації в руслі глобалізаційних тенденцій. 

 — Колеги, давайте повернемось до наших шкіл. Що ви скажете про намагання МОН України об´єднати в один предмет викладання усіх природничих дисциплін? 

 Професор Волошина:

— Я думаю, що в перспективі  буде дуже цікаво побачити робочі  програми з цих дисциплін.  На жаль, я не знайома з такими програмами, але я знаю , що вони точно є і використовуються у приватних школах і відгуки вчителів і батьків позитивні. Справа в тому, що у нас  перехід навчання відбувається на компетентістну основу тобто отримання знань, навичок та умінь,  щоб застосовувати їх у повсякденній діяльності. Плюс мотивація. І найголовніше - це надання знань у тому форматі, щоб   змотивувати учня  до пошуку  у подальшому активного навчання самостійно. Я думаю, що такий формат нової школи і спрямований в такому руслі.  Чи добре це чи погано ми зможемо побачити тільки тоді, коли учні пройдуть це навчання. Поки що про це сказати важко. Але думаю, що нам як педагогічному університету треба залучитися до розробки таких програм. 

Професор Свириденко:

—   Зараз у нас в університеті створюється кафедра ЮНЕСКО з наукової освіти. Одним із завдань є формування у студентів – майбутніх педагогів  - дослідницької компетентності.  Ми маємо гармонізувати стан переходу з однієї парадигми на іншу через її ґрунтовне осмислення, через підготовку вчителя нової генерації, щоб будь-який вчитель географії, який заходить до класу не просто розказував, що Лондон – столиця Англії, а міг залучити учня до створення самостійного проекту за допомогою, наприклад, Google карт, щоб розв´язав якусь географічну задачу, актуальну для суспільства чи конкретної громади. Щоб вчитель, разом із своїми учнями міг дослідити, наприклад, тему ‚Кристали‘, щоб учні могли не тільки отримати необхідну теоретичну  інформацію, але й виростити у себе вдома той самий кристал, виступити з доповіддю. Важливі акценти на командній роботі у виконанні навчально-дослідницьких проектів. Це і буде наукове дослідження, яке допомагає  зацікавити учнів, допомагає знайти мотивацію для самого учня вивчати хімію, коли такого роду наука вкладається у слоган “science is fun”. Думаю, що складно зараз сказати щодо такого об‘єднаного природничого курсу, тому що все буде залежати від того як все буде зорганізовано, яким кадровим потенціалом, і найголовніше – наскільки успішно буде реалізовано саму ідею наукової освіти. У 2015 році Єврокомісія оприлюднила експертний звіт під назвою «Наукова освіта для відповідальних громадян», в якому зазначалось, що ми рухаємось зараз до епохи штучного інтелекту, до зміни структури професій та викликів ринку праці. І якщо ми в освіті не будемо культивувати особистість, яка буде здатна на зміну роду діяльності,  не буде орієнтованою на навчання впродовж життя, не буде володіти  необхідними м´якими компетентностями, то значить, що будемо готувати людину, яка  через систему освіти  фактично буде поповнювати «біржу праці» або піде «протирати контакти» роботам чи приладам. А інша  справа, коли зможемо готувати людей, які можуть винаходити нові технології, в яких будуть оці дослідницькі компетентності, які володітимуть вміннями працювати в команді, підтримувати в собі мотивацію. Це альтернативний шлях. Але ж єдине питання – наскільки успішно все це буде реалізовано на практиці. 

Професор Волошина:

— Я знаю, що є така освітня платформа під назвою « Прометеус‘, де розміщенні безкоштовні чудові курси. Там є один гарний курс під назвою « Критичне мисленння». Він орієнтований , перш за все , для вчителів. Там також підіймається питання про перехід до формату нової української школи і щоб краще зрозуміти які тенденції , які ідеї були вкладені в цей формат, думаю, що варто  було б прослухати усім цей курс, щоб зрозуміти  Там чітко зазначено, про те,  що ми повинні перейти від фіксованих знань, які ми зараз надаємо учням і студентам. Тобто готові знання ми викладаємо учням та студентам і вони повинні або засвоїти їх або не засвоїти. Іншого варіанту немає. Інший формат - спонукати мотивувати  учнів до критичного мислення до пошуку нових підходів, варіантів в своїй роботі. Сьогодні в багатьох професіях йде тенденціїя відходу від моноспеціальностей. Є чітка потреба формувати комплексного фахівця. Але жоден університет такого запропонувати ще не може. Ну, наприклад, екологія.  Фахівцю за стандартом 101 Екологія важко знайти роботу. Він повинен  набути компетентностей компьютерних, цифрових тощо. Яким шляхом - це вже треба або університету продумати або прописати  в освітній програмі або це неформальна освіта. Те що він сам хоче набути з інших джерел. 

 — Колеги,  яка ваша думка щодо зміни формату навчання у середній школі, коли у старших класах планується створення  ліцеїв, куди складається вступний іспит, відбирається певний контингент учнів, а іншім пропонують піти до професійних училищ? Чи не є це поверненням до шаленої корупції, де при вступі буде не змагання знань, а змагання батьківських гаманців. Адже і зараз , якщо учень бажає навчатись в училище після 9 класу, він абсолютно спокійно може це робити. Тим більше , що все це вже пахне дискримінацією і порушенням Конституції України. 

Професор Свириденко: 

—   Знаєте, з одного боку може це і непогана ідея за своїми теоретичними  положеннями щодо навчання у старших класах людей, які бажають навчатись за конкретним фахом. Але з іншого боку – є велике недопрацювання  МОН в інформаційному просторі. Коли міністерство не пояснює  чітко свою позицію, не проводить тривалу роз’яснювальну інформаційну політику із батьками та учнями, це все грає виключно проти самого міністерства і його роботи. Думаю, що повинна була відбутись громадська дискусія, треба було почути думки батьків, самих учнів, а не ставити  людей перед фактом, та й ще у настільки стислі терміни.  Будь яка реформа повинна мати стратегію і розуміння того, що ми хочемо побачити у кінці,  вона повинна мати фінансовий, кваліфікаційний ресурс. Ми не можемо робити шкільну реформу, якщо не виділяються кошти на інфраструктуру. А в цьому році Кабмін скоротив видатки на освіту на 4 мільярди гривень.  Це має бути еволюційний розвиток усієї системи в умовах усвідомлення напрямку цієї еволюції усіма її суб’єктами, а не формальний підхід , на кшталт, ми вам повідомили і двері закрили. Треба гармонізувати відносини між Міністерством та батьками і учнями. Ми маємо прагнути до послідовної, усвідомленої усіма, виваженої політики, до того ж, не залежної від кадрових змін у керівництві Міністерства.