Молодь та держслужба: чому важливо залучати молодь на роботу на державу?

За моєю спиною понад 15 років досвіду формування успішних команд, як у світі бізнесу, і світу реформ. Мій універсальний мотиваційний трикутник, за яким я оцінюю працівника складається з такий частин — перспективи, задоволення, гроші. Робота в державному секторі може дати як задоволення, так і перспективи. Та чи може вона дати гроші?

Щоб залучити досвідченого управлінця з бізнесу та адаптувати його на держслужбі, треба створити йому конкурентні умови. Як у площині фінансової компенсації, так і в площині адаптації. Адже перш ніж стати продуктивним управлінцем, ця людина багато років інвестувала свій час та гроші на освіту та напрацювання досвіду. Тож тепер поринати в невідомий і часто ворожий світ, а також працювати, отримуючи фінансову компенсацію у 10 разів меншу звичної  — точно не найпривабливіша пропозиція.

В середньому за рік президентства заробітна плата голови нашої держави складає 320 тисяч гривень або 10 тисяч євро. Стільки ж отримує, наприклад, голова латвійської залізниці — тільки щомісячно.

У сусідній Польщі президент отримує майже 5 тисяч євро на місяць, а канцлер Німеччини — майже 19 тисяч євро щомісяця, австрійські депутати щомісяця отримують майже 9 тисяч євро, їхні ж міністри — майже 18 тисяч євро. Можна довго перераховувати приклади країн. Це нормальна практика, коли топчиновники, які щодня ухвалюють мільйонні та навіть мільярдні рішення отримують високу та гідну оплату праці.

На жаль, часу на те, щоб змінювати суспільну думку з приводу того, скільки має отримувати держслужбовець, в України немає — реформи потрібні вже тут і на вчора. Тож тактика залучення на держслужбу нових працівників має бути інакшою.

Порівнюючи з бізнесом, стартові позиції робітників державного сектору цілком ринкові. У Києві заробітна плата «головного спеціаліста» державного апарату з мінімальним досвідом роботи — 12-15 тис. грн. Це аналогічний показник до стартових зарплат у бізнесі.

Наша задача — привернути увагу молоді вже зі студентської парти до конкурсів на вакансії в держустанови та створити хороший молодий людський капітал, який буде далі професійно розвиватись  кар’єрними сходинками. Harvard Business Review публікував результати аналізу, що 9 з 10 міленіалів готові отримувати менше грошей, але працювати при цьому на більш соціально-важливій роботі. 

Перша зброя у війні з бюрократією та корупцією в Україні зараз — це формування принципово нової філософії держслужби із молодим, вже не зіпсованим «паперовим мисленням» поколінням. Зі старими кадрами на звичайних посадах будь-якому топменеджеру реформувати держмашину буде складно, а іноді практично неможливо.

Отже, крок перший — створення кадрового резерву студентів, які готові починати свою кар’єру на держслужбі та які сформують нове сучасне, мотивоване та диджиталізоване ядро в цьому паперовому світі бюрократії. Що будуть мати зовсім новий культурний код «нового держслужбовця» та імунітет до держслужби минулого.

Крок другий — системна адаптація майбутніх працівників, як студентів, так і бізнес управлінців, які після успішної кар’єри в бізнесі, прийняли рішення перейти на роботу в державну службу. Я свідомо транслюю меседж саме про «перехід на державну службу та тривалу роботу», а не про «тимчасову інтеграцію на рік з синдромом Супермена». Час реактивних рішень та гасіння пожеж пройшов. Час будувати системні рішення.

В HR світі є таке поняття як «частковий вивід процесу адаптації до моменту офіційного прийому працівника». Туди включається стажування, дні відкритих дверей, ознайомчі тури, відкриті зустрічі-інтерв’ю з керівником державного органу чи структурного підрозділу.

Під час трансферу в державний сектор потрібно дати, як ідеологічну інформацію, так і практичну.

У неадаптованої людини вже в перший же місяць роботи ламаються всі шаблони поведінки, рівень стресу зашкалює, фізична втома приправлена соціальними очікуваннями та особистими парадигмами і як результат у свідомості вибухає бомба. В кращому випадку людина стрімко адаптується та починає виходити з організаційного піке. В гіршому з гучними коментарями негативного присмаку покидає посаду.

Що потрібно в першу чергу знати людині, яка йде на держслужбу?

Перше — чітко розуміння, навіщо та для чого це тобі потрібно.

Друге — усвідомити та прийняти те, що швидких змін та успіхів не буде.

Третє — потрібно сумарно мінімум півроку для адаптації. Як до проходження конкурсу, так і після. Це класика. Людина спочатку розбирається у новій сфері, потім вивчає певні тонкощі роботи, і тільки тоді відбувається процес, під час якого з’являються результати діяльності.

І четверте. Потрібно зрозуміти, що державний сектор — це умовний великий будинок, у якому кожна цеглинка — це міністерство, агентство чи інша державна структура, а кожен працівник — пазл від якого буде залежати якість цього будинку. І цей будинок настільки великий, що в цих масштабах робота кожної людини виглядає мізерною та непомітною. Але це хибне уявлення. Адже кожна краплина в морі, цеглина в будинку, гвинтик в літаку може стати частиною великого згуртованого механізму, а може стати причиною великої катастрофи.

Проблема непрозорості та непривабливості держслужби серед потенційних та майбутніх працівників однозначно має вирішуватись комплексно. Але почати можна сьогодні з простого кроку — підготовки нового покоління держслужбовців — сучасного, рішучого та мотивованого.

Моя команда зараз робить багато для того, щоб збагнути, сформувати та втілити в життя систему промоції та адаптації майбутніх державних службовців, що готові йти в державний сектор не для тимчасового перебування, а для втілення свого внутрішнього бажання розвивати та підтримувати вектор успіху, процвітання та розвитку нашої країни.

Державний сектор повинен бути ближчим та зрозумілішим. Це є моя стратегічна ціль.