Казочка про чемного та влучного Гришаню

Іноді не можна написати статтю. Ну бо не можна. А казочку можна.. Цілком правдиву казочку. Іноді буду писати, бо симпатична форма. Локдаун. Якраз час для читання. Читайте і пишайтеся нашими чемними бійцями. Бо вони круті. Сподіваюся, ім‘я нарешті всіх влаштує.....

Новітня українська казочка про чемного влучного Гришаню та устілку від черевика

Робота у Гришані (хай буде Гришаня, мого прадіда так звали, і йому оці всі казочки були б до вподоби) була проста. Лежати і чекати. Він і обирав собі таку спеціальність в житті, щоб побільше лежати. Не відсвічувати. Бувало, ляже десь і доби три його не видно. Іноді хіба що чутно. Але недовго і епізодично. А в основний час лежить, видивляється. Не без того, що зимою мерз, поки лежав, а в дощ міг намокнути. І було б йому прикро, якби не його багаточисельні родичі, які дуже поважали роботу Гришані і тому піклувалися про нього. Втішали його зручним одягом, який не вбирає вологу, тепленьким споднім, щоб не мерз, спеціальні халати плели для нього, щоб ні в якій місцевості не було видно, де він лежить. Та взагалі, ставилися до того Гришані всі так, ніби він не молодший в родині син, а принц якийсь. Все, що він хотів, йому відразу купляли і миттєво доставляли. Аби він лежав, аби пильнував. Бо коли у Гришані все було, то його лежання закінчувалося хорошими новинами. І ці новини ой як потрібні були всій величенькій родині Гришані. Бо сім років тому Ірод поганський, цар сусідньої болотної державки, підступно вгриззя в плодючу та квітучу землю Гришаніної родини. Прийшлося її синам стати на захист батьківщини. Хто що міг, те й робив. Гришаня - лежав. Побачивши зомбіподібних бійців болотяного царства, Гришаня натискав на гачок і робив світ трохи чистішим, потроху знижаючи кількість ворожого війська. Його думка була простою: так помалу я виб‘ю їх всіх. І землю нашу, квітучу-родючу, повернемо.

Лежав Гришаня і того березневого дня, коли йому зателефонували із інтернет-магазину. У нас сучасна казочка, з айфонами, інтернетом та відеофіксацією роботи захисників власної землі, під час якої пишеться і звук. А наш хлопчина чемний, добре вихований, він не міг не відповісти. Очі ж при цьому продовжують собі спостерігати за чагарями, в які підлі ворожі нероби перетворили квітучі поля.

Гришаня привітався, та й повів бесіду, бо замовив собі нові черевики, в яких його спритні ніжки не будуть пітніти, втомлюватися, які не натруть мозолі і не розірвуться чи промокнуть, як армійські. Гришаня так хотів нове взуття, що не міг відкласти вкрай важливу для нього бесіду. "Так-так. Розмір я вказав, згідно довжині устілки, як у вас на сайті зауважено. Давайте 42-й, мають підійти".

Коли серед трави та кущів несподівано вигулькнула голова представника іродського війська, наш чемний хлопчина перепросив: "А ну-ка зачекайте хвилинку", відклав телефон і зробив постріл. Куля потрібного калібру, мов зачарована, перетнула занедбану територію, яку правильно називають сірою, і, наче розуміючи важливість бесіди Гришані та не бажаючи привертати його увагу вдруге, нервувати, що потрібно ще розходувати дороговартісні боєприпаси, вона вразила одразу двох поганців. Тільки веселенький димок з‘явився над луснувшою головою першого іродця. Побачивши його, Гришаня впевнено повернувся до розмови: "Гроші перерахую тільки після примірки". І уважно продиктував, куди саме надіслати взуття. Бо наші захисники одночасно чемні, влучні, прискіпливі і порядні. І не шкодують за вбитими поганцями, а ось якщо черевики не підійдуть - можуть навіть образитися. А іродців краще вбивати в спокійному стані, а не знервованому. Бо спокій і рівновага - головні принципи йогів та синів квітучої землі.