Що з державним оборонним замовленням на 2021 рік?

Останнім часом вся увага експертної спільноти та й багатьох урядовців і народних депутатів прикута до проблем, що виникли з імплементацією ЗУ «Про оборонні закупівлі».

І в цій сумній ситуації якось незаслужено оминається увагою власне, самі оборонні закупівлі, які мають відбутися у цьому році. Оскільки план таких закупівель складається ще за старими процедурами, то останнє оборонне замовлення ми маємо побачити у 2021 році.

Але чи побачимо? І якщо так, то коли?

Державне оборонне замовлення на 2020 рік було ухвалене 18 лютого. У 2017 наприклад – 14 лютого, 2019 року – 16 січня. Цього року РНБО прийняло рішення про  ДОЗ лише 11 березня.. але і 26 березня немає опублікованого Указу Президента, який вводить у дію це рішення РНБО.

Одна з причин такої затримки – це створення усередині циклу планування окремого міністерства, яке отримало назву «Стратегічних галузей промисловості». Іронія української бюрократії полягає в тому, що від задумки до реалізація концепція змінюється до непізнаваності. Адже 15 березня 2019 року Президент України постановив:

«опрацювати питання щодо доцільності утворення центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України, з покладенням на цей орган окремих функцій з реалізації державної військово-промислової політики, управління об'єктами державної власності у відповідній сфері та контролю за їх діяльністю, в тому числі Державним концерном «Укроборонпром».

Ключові моменти цієї настанови, на жаль, були повністю проігноровані. Власне, саме це питання з’явилося через лобізм окремих чиновників в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі, яких там не стало у 2019 році та яким, як можна припустити із такого завдання – бракувало контролю над галуззю. Це ті чиновники, які чомусь вважають, що чим більше контролю і чим більше чиновників майорить над окремою галуззю, тим ефективніше вона працює.

В чому ж полягає іронія? В тому що від умовного Міністерства оборонно-промислового комплексу (в створенні якого насправді потреби не було, і в цьому легко переконатися, спробувавши знайти хоча б одне подібне міністерство в країнах-членах НАТО) наступне покоління чиновників пустилося берега та почало нагромаджувати галузі «зверху» ОПК. Так і відбулася майже реінкарнація Міністерства промислової політики часів Партії Регіонів.

Доручили цим питанням займатися чиновнику ще «тих» часів. Тепер Мінстратегпром визначив 17 стратегічних галузей промисловості, серед яких, наприклад, скляна та порцеляно-фаянсова та виробництво меблів. Хоч ці 17 були розділені між сьома відомствами, за МСПУ залишається хімічна, металургійна, машинобудівна, авіаційна та ракетно-космічна на додачу до тих, якими б це Міністерство мало обмежитись – оборонною та космічною.

Логіка не підказує підстав і причин формування такого переліку. Або вона до непристойного проста – танк залізний і танк – машина, значить галузі – стратегічні, ракета летить завдяки хімії, значить і хімічна теж. Або до непристойного корупційна, щоб вручну керувати цілими галузями, як було в часи Януковича (Мінпромполітики існував з 2012 по 2014).

Схоже також, що в Мінстратегпромі значно більшу кількість уваги приділяли підпорядкуванню різних галузей промисловості та встановлення контролю над ними, ніж до розв’язання проблем оборонних закупівель – як вчасного формування державного оборонного замовлення, так і створенням нормативно-правової бази для імплементації Закону про оборонні закупівлі.

Насправді, якщо взяти до уваги, ту політику, яку не відкрито, а дуже навіть, закрито, Мінстратегпром провадить щодо оборонної сфери – це виходить гібрид Мінпромполітики та Держплану СРСР, оскільки він тягне всю реформу оборонних закупівель у площину ручного керування та планової економіки. Власне, про проблеми із реформою цієї галузі написано багато. 

Станом на сьогодні, перелік цих галузей досі не затверджено. А МСПУ було утворено в липні 2020 року попри всі застереження експертної спільноти що буде так, як сталося.

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства повністю передало повноваження з питань державного оборонного замовлення лише 1 березня цього року – бо раніше, не було навіть режимно-секретного управління. Хоча 3 грудня Міністр запевняв Комітет Верховної Ради з оборони, безпеки та розвідки, що воно буде до 12 грудня 2020 року.

В усій цій затримці із формуванням такого важливого документу дуже цікавим залишається питання, чому так довго здійснюється планування оборонного замовлення на один поточний бюджетний рік, якщо минулого року було затверджене державне оборонне замовлення на 2020-2022 роки?

Якщо у нас справді є трирічне планування, то яким чином актуалізація попереднього плану на 2021 рік потребує більше часу, ніж затвердження самого лише плану на рік? В чому тоді сенс трирічного планування, якщо і по швидкості, і по якості воно нічним не відрізняється від однорічного планування?

Громадяни без допуску до державної таємниці не матимуть відповіді на це питання, аж поки не відбудеться необхідно розсекречення цієї надміру закритої сфери.

Власне, це і є іншою причиною такого повільного руху. Вся номенклатура ДОЗ – таємна, навіть якщо в цій таємності немає жодного сенсу. Це означає - обмежена кількість персоналу, обмежена кількість точок доступу для роботи з такою інформацією для великої кількості замовників. Справжнє пляшкове горличко. І це – лише з точки зору ускладнення та уповільнення адміністративних процесів. Про шкоду для ефективності, конкурентності, вартості – тут навіть не йдеться.

Якщо розглянути події в цій сфері сукупно, то можна дійти висновку, що управління стратегічними галузями та оборонним замовленням перебуває в хаосі, а рух відбувається по приборах, а прибори – старі і показують так собі.

Що необхідно робити далі для того щоб відбулися оборонні закупівлі та зниження рівня їхньої таємності?

Перше і дуже важливе – це діалог, між зацікавленими сторонами або стейкхолдерами, діалог який був розпочатий під час написання закону, але різко обірвався, коли дійшла справа до написання регуляторної бази. Це має бути діалог між органами влади, експертним середовищем із залученням іноземних партнерів та їх досвіду.

Необхідно завершити епопею із підзаконними актами Закону України «Про оборонні закупівлі», які, станом на 24 березня 2021 року досі не були оприлюднені.

Остаточно затвердити основні показники державного оборонного замовлення, при чому – до 31 березня 2021 року.

Прийняти зміни в законодавство про оборонні закупівлі та державну таємницю, запропоновані експертним середовищем за результатами аналізу та огляду кінцевої редакції закону – усунути виявлені помилки;

Утворити міжвідомчу комісію із розсекречення та почати процес перегляду рівня таємності попередніх, виконаних контрактів за державним оборонним замовленням.

Ну і насамкінець можна сказати, що та регуляторна база, яка поспіхом, але із затримкою, розроблена як МСПУ так і Міноборони потребуватиме серйозного доопрацювання, якщо не перегляду. І цей процес необхідно почати одразу, тому що імітація реформи оборонних закупівель постановами буде помітна, як слон у порцеляновій лавці, не дивлячись на те, що порцеляна – це стратегічна галузь промисловості. 

Можливо, це якась національна бюрократична особливість – виконувати завдання у останній можливий день. Наразі, такий день – 31 березня 2021 року, коли закінчується перехідний період по закону «Про оборонні закупівлі». Після цього існує реальний ризик паралічу, а не затримки забезпечення Збройних Сил та сил оборони.