Україна у космосі чи у хаосі?

У 1991 році Україна отримала унікальний науково-виробничий комплекс ракетно-космічної галузі (РКГ). Але зберегти його в тому обсязі було неможливо, адже радянські підприємства РКГ були спрямовані на виробництво продукції військового призначення, їхні потужності були надлишковими для України, яка переводила свою економіку на ринкові рейки, а промисловість – на випуск цивільної продукції.

Супутник-довгобуд

Ми випускали надсучасні ракети, але власного виробництва пральних машин, телевізорів та якісних легкових автомобілів в Україні не було. Тому на початку незалежності необхідно було виокремити ті технології в галузі аероспейсу, які мали комерційну перспективу і інвестувати в їх модернізацію шляхом механізму державно-приватного партнерства. Енергоємні та неефективні виробництва треба було ліквідувати. Проте Україна пішла іншим шляхом – з одного боку відбувалася неконтрольована приватизація, а з іншого зберігався державний контроль над стратегічними підприємствами. Проте "стратегічним" можна було визнати будь-яке підприємство аерокосмічної галузі і "заморозити" його для нащадків – це був зручний спосіб не проводити реформування українського аероспейсу. Насправді ніякого державного контролю не було, неефективний державний менеджмент призвів до банкрутства колись високотехнологічних підприємств, втрати науково-технічного потенціалу. Сьогодні ми маємо величезні борги на підприємствах аерокосмічної галузі, вони або працюють не на повну потужність, або взагалі призупинили діяльність.

Наприклад, виробництво фотоапаратів "ФЕД" у Харкові після 1991 року було недоцільним. Виробничі цеха треба було переорієнтувати на випуск іншої конкурентоздатної продукції. Залучити бізнес через створення науково-виробничого кластеру, індустріального парку. Але цього не відбулося і сьогодні виробничий майданчик руйнується.

Депутати та урядовці полюбляють говорити про те, що "Україна – космічна держава", але за цими словами стоїть порожнеча. Наша країна досі не має власного супутника. В цьому році Президент України Володимир Зеленський доручив запустити вітчизняний супутник до кінця 2021 року – до 30-річчя незалежності України. Це дещо нагадує радянські часи, коли щось значне робили до певної визначної дати.

Та незважаючи на це, сподіваємося, що український супутник дистанційного зондування землі "Січ-2-1", який почали будувати ще в 2013-му, щоб запустити в космос у 2017-му, все ж таки вийде на орбіту, вже під новим ім'ям - "Січ-2-30".

Але для 40-мільйонної індустріальної країни один супутник дистанційного зондування землі – вкрай замало. Адже потреба в таких супутниках є надвисокою. По-перше – це питання національної безпеки, адже сьогодні, коли розвинуті країни створюють космічні війська, Україна навіть немає своїх "очей" на орбіті. По-друге, дистанційне зондування території України вкрай важливо для економіки, зокрема для сучасного сільського господарства, лісового господарства, геодезії, метеорології, картографії, контролю і планування інфраструктури та інших галузей.

По-третє, в умовах, коли кожна країна вибудовує свою інформаційну безпеку, Україна досі не має власного телекомунікаційного супутника. За оцінками експертів, наші телеканали щорічно платять $ 20-25 млн за оренду транспондерів (ретрансляторів) на чужих супутниках. Таким чином, ми опосередковано інвестуємо в космічну галузь інших країн. За оцінками експертів асоціації "Укравіапром" супутниковий флот України повинен налічувати щонайменше 5 супутників, які будуть використовуватися у найширшому діапазоні – зондування землі, військова розвідка, закриті канали зв’язку, трансляція телеканалів, наукові дослідження та багато іншого.

Ноу-хау без держави

Та всупереч бюрократії та корупції в аерокосмічній галузі українські компанії демонструють, що здатні виробляти унікальну космічну техніку. В цьому році на орбіту буде виведено супутник ЅЕЅ-17, який забезпечить телекомунікаційний зв'язок на геостаціонарній орбіті (36000 км). Супутник обладнано унікальним агрегатом – терморегулюючий гідроакумулятор (ТГА). Саме українська компанія FED (АТ "ФЕД") та Центр Технічної Фізики (ЦТФ) Державного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковского "ХАІ" вперше у світі розробили та виготовили цей унікальний теплообмінник на замовлення компанії Thales Alenia Space (Франція). Цей агрегат – виключно українське ноу-хау, приклад комерціалізації наукових розробок українських вчених.

Довідка:

ЅЕЅ-17 – міжнародний проект, у якому задіяні компанії з США, країн Євросоюзу та України. ТГА було відвантажено навесні минулого року. Сьогодні він вже змонтований на супутнику. Запуск відбудеться з космодрому Куру (Гвіанський космічний центр – французький космодром, розташований на північному сході Південної Америки, у Французькій Гвіані). Доставить супутник на орбіту компанія Arianespace на ракеті-носії Ariane. SES-17 – це потужний повністю електричний супутник, що забезпечує високошвидкісний зв'язок в польоті і високопродуктивні послуги передачі даних над Північною і Південною Америкою і Атлантичним океаном. При вазі більше шести тон на момент запуску, SES-17 увійде в число 10 найбільших телекомунікаційних супутників, запущених Arianespace з моменту заснування компанії. Супутник, побудований Thales Alenia Space, оснащений електричною руховою установкою для орбітального позиціонування і утримання станції; корисне навантаження - 200 spot beam (точкових промінів, які мають більш концентровану потужність, ніж широкий промінь, тому ті, які знаходяться на приймальному кінці, отримують сильніший сигнал) Ka-діапазону.

Компанією FED виготовлено два ТГА. Підсумкова загальна вартість контракту – 5 млн доларів. У цьому році компанія Thales Alenia Space знову оголосила тендер на виготовлення агрегатів для космічних апаратів, в якому компанія FED також бере участь.

Створення унікальної системи охолодження супутника відкрили для України вихід на світовий ринок. Сьогодні зацікавленість в новітній системі охолодження супутників є з боку компаній з Туреччини, Китаю, Німеччини, Південної Кореї Загалом мова йде про обладнання теплообмінниками близько 34 супутників.

Та на цьому здобутки харківських вчених з ХАІ та машинобудівників з компанії FED не вичерпуються. Паралельно з виготовленням теплообмінника йшли роботи по створенню українського іонно-плазмового двигуна, який працює на ефекті Холла. Саме таким типом двигунів оснащені супутники Starlink компанії Ілона Маска SpaceX.

В цьому році успішно пройшов перший етап випробування двигуна. Харківські розробники стверджують, що такого двигуна в космосі ще немає, адже в українському двигуні застосовані ноу-хау, які на сьогодні не доступні конкурентам (це і MSL-перетворення координат, центрально-розміщений катод, високий градієнт магнітного поля, і це далеко не все, що дає суттєве покращення параметрів тяги, ККД і ресурсу). Двигун важить 2,5 кг, а рухати може до 20 тон. Ресурс роботи цього двигуна має бути приблизно 15-17 тисяч годин, тобто це півтора-два роки безперервної роботи. Усі ці параметри разом узяті роблять український двигун унікальним – він має удвічі більший ресурс, ніж будь-який існуючий на планеті.

Вчені та керівництво Державного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковского "ХАІ" зазначають – без приватних інвестиції реалізувати цей проект було б неможливо. Компанія FED протягом майже трьох років витратила понад 6 мільйонів доларів на проект, який хоч і має комерційну перспективу, але все одно є доволі ризикованим, адже твердих контрактів на виробництво двигуна ще не підписано. Двигуном зацікавилися в Євросоюзі, Китаї, Туреччині, Південній Кореї, але на даний момент переважною мірою все це – рамкові угоди. Та це не зупиняє український бізнес інвестувати в українську науку, бо є тверде переконання – за цими технологіями майбутнє, а відтак розвиток галузі та прибуток.

Технічне завдання на розробку двигуна компанія FED отримала, працюючи з Європейським космічним агентством. Створення теплообмінника та іонно-плазмового двигуна — це приклад успішної комерціалізації наукових розробок. Саме цього не вистачає Україні для інноваційно-технологічного прориву, без інновацій втілених у життя неможливий перехід до індустрії 4.0. Сьогодні всі науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) переважна більшість компаній, які входять до асоціації "Укравіапром", здійснюють за власні кошти.

Якби Державне космічне агентство України було членом Європейського космічного агентства (ESA), то українські компанії, університети, науково-дослідні інститути могли б отримувати звідти гроші на наукові розробки космічних агрегатів, але цього, на жаль, зараз немає. Хоча Україна і підписала Угоду про Співробітництво з ESA, але ми не є членами цієї організації. Уряду потрібно докласти максимум зусиль, щоб Україна стала повноцінним членом ESA. Адже ця мета була прописана в розпорядженні Кабміну ще в 2012 році.

Основні інвестиції в реалізацію проекту іонно-плазмового двигуна ще попереду. Не виключено, що остаточні випробування будуть проводитися в Євросоюзі де є майданчики обладнані сучасною апаратурою вартістю десятки мільйонів євро. Але, по-перше, це обійдеться недешево, а по-друге – треба створювати подібні випробувальні центри в Україні. Тому зараз триває робота з інженерами, вченими ХАІ, яка направлена на вдосконалення наявного в інституті обладнання щоб провести повні випробування двигуна в Харкові. Це коштуватиме ще близько 5 мільйонів доларів. Тож при плануванні Державної космічної програми необхідно ставити питання про перспективу створення у довгостроковій перспективі майданчика для випробування космічної техніки, яким зможуть користуватися на платній основі, як українські так і закордонні компанії. Наприклад, Туреччина, яка сьогодні активно розвиває аерокосмічну галузь. Але проблема в тому, що Державна космічна програма в Україні досі не працює.

Держава та бізнес: партнери без довіри

Україна залишається космічною державною не завдяки підтримки держави, а всупереч бюрократії та корупції, яка захлиснула аерокосмічну галузь. Минулий рік ознаменувався протистоянням між асоціацією "Укравіапром" та концерном "Укроборонпром", відголос якого можна було спостерігати в ЗМІ. Представникам реального сектору економіки з підприємств аерокосмічної вдалося здобути тактичну перемогу у вигляді створення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України та отримання контракту на будівництво трьох АН-178 для ЗСУ. Але стратегічні питання досі не вирішені.

Одне з них – реалізація проектів державно-приватного партнерства, створення сприятливих умов для залучення внутрішніх інвестицій в український аероспейс. Зовнішні інвестиції в українську економіку мізерні. Навіть у ті галузі, в яких можна отримати прибуток у короткостроковій перспективі. А все, що стосується аерокосмічних технологій – це грав в довгу. Вклавши сьогодні мільйони доларів в наукові розробки, отримати певний фінансовий зиск можна буде через 5-10 років. Який іноземний інвестор буде вкладати гроші в українську нестабільну економіку, маючи таку довгострокову перспективу їх повернення? Лише український. Ми пам’ятаємо, чим завершилася історія інвестування Саудівською Аравією у проект по спільному виробництву літаків. "Антонов" зміг побудувати літак-демонстратор Ан-132D, але через кілька років саудити відмовилися від проекту. Уряд повинен чітко зрозуміти – на даному етапі українській аероспейс потрібен лише Україні, вітчизняному бізнесу. Лише після того, як галузь наростить м’язи, тобто вітчизняні компанії зможуть виробити конкурентоздатний продукт, лише тоді інвестори зацікавляться такими наукоємними і довготривалими проектами. А поки що, іноземні інвестори не проти придбати критичні ракетно-космічні, авіаційні технології. Щоб знищити Україну, як конкурента.

Саме тому механізм державно-приватного партнерства є тим шляхом, який допоможе галузі не лише вийти з кризи, а й занятий чільне місце на світовому ринку. Проте, нажаль, сьогодні в Україні немає жодного успішного проекту державно-приватного партнерства в аерокосмічній галузі.

Саме через відсутність ефективного державно-приватного партнерства:

• збанкрутів Харківський авіаційний завод;
• утворилися величезні борги на "Південмаші"
• дійшло до націоналізації "Мотор-Січі" ;
• на "Антонові" створюють непотрібну Наглядову раду і підприємство досі входить до "Укроборонпрому" (яке давно треба ліквідувати, бо реформувати корупційну годівницю не можна) ;
• державний "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" працює на вкрай застарілому обладнанні, його продукція щороку стає все менш конкурентоздатною;
• держпідприємство "Закарпатське вертолітне виробниче об'єднання" фактично знищено і сьогодні виставлено на приватизацію.

І таких сумних прикладів набагато більше. Через те, що Уряд, як собака на сіні, сконцентрував в державних структурах повноваження по управлінню підприємствами аерокосмічної галузі і не дає поштовх державно-приватному партнерству, унікальні машинобудівні підприємства та конструкторські бюро накопичують борги та втрачають промисловий, науковий потенціал.

Великі космічні проекти в світі неможливі без підтримки держави. Державно-приватне партнерство існує в тому чи іншому вигляді в будь-який космічної країні. Наприклад, в США NASA виділило компанії Ілона Маска SpaceX більш 3 млрд доларів для розробки і вдосконалення корабля Crew Dragon. Що заважає в Україні розвиватися державно-приватному партнерству? Корупція та відсутність політичної волі. При такому стані справ Україна залишатиметься космічною країною лише на папері.