Що чекати від Путіна?

Затаївши подих чекаємо, що відбудеться 23 квітня на засіданні російської Ради Федерації. Чи дасть вона свою згоду на повномасштабне вторгнення російських військ на територію України?
З кожного телевізора лунають думки експертів, які живописують наслідки наступу армії РФ, а де хто вже плескаючи в долоні, бачить триколори на Хрещатику. Божевільні політики на цьому намагаються підняти свої рейтинги, фоткаючись на фоні дверей військкомату. Дивлячись на таке хворобливе збудження порадив би керівництву держави менш за все думати про повномасштабний наступ.
І на це є дві причини, перша: Путін цього не зробить, бо наслідки для Росії будуть жахливі і про це я вже писав; друга: щоб розв'язувати питання по України на свою користь, Путіну не потрібен повномасштабний наступ.
Тепер детальніше по темі.
Росія на українській території розігрує небувалий по своїм масштабам шантаж, намагаючись примусити євроатлантичний світ з нею рахуватися. Робить вона це шляхом залякувань, політичних інтриг, терору і захоплення чужих територій.
До якого-то часу це спрацьовувало, тепер же, особливо після ганебних поразок в Сирії і Карабаху, світ перестав сприймати Росію, як щось серйозне з чим потрібно домовлятися. Зрозуміло, при таких обставинах Україна сприймається Путіним, як останній плацдармом де, при будь-яких розкладах потрібно перемагати, бо поразка буде означати одне – крах Росії. Такий фінал для її політичного і економічного бомонду стане, м'яко кажучи, трагічним.
Тому, цілком можливо, що Росія введе свої регулярні війська з вже привичним для всіх формулюванням : «У зв'язку з екстраординарної ситуації, що склалася в Україні…». Але ж не для масштабного наступу, а для використання їх в тактичних операціях, які цілком можливо можуть привести до жаданого результату.
Фактори, які будуть цьому сприяти:
1). Проросійська колона, яка за часи правління Порошенка отримала великі можливості;
2). Засилля феесбешних агентів впливу в органах влади;
3). Абсолютна меншість представництва в органах влади, з-поміж патріотів і тих, хто воював на фронті.
При певних обставинах ці три фактори можуть відіграти роль бомби з дистанційним управлінням. Війська РФ зайдуть під виглядом миротворців, з метою захисту мирного населення від ВСУ, яке вбиває хлопчиків. Після чого, їм разом з 1 і 2 корпусами буде поставлено завдання заволодіти не Києвом чи Харковом а, наприклад: Маріуполем і Сєвєродонецьком.
Це зовсім не виглядатиме, як повномасштабний наступ, більш того гібридність такого маневру буде повністю забезпечено. Російські ЗМІ відповідальність за ці операції покладуть на «республіки», а сама Росія буде виглядати стороннім спостерігачем, хоча її регулярні війська в цих операціях будуть визначальними.
Такий поворот подій спричинить Україні неймовірної потужності удар по всіх больових точках. Розрахунок росіян простий: після захвату стратегічних міст Луганської і Донецької області, подальше просування військ не потрібне, бо тут же включиться механізм саморуйнації України.
В умовах слабкої влади, втрати контролю за регіональними елітами, активізації російських «консерв» і головне тих, хто вже втомився і готовий до миру на умовах Росії – це все може призвести до дуже жахливих наслідків.
Саме на це Путін і розраховує, бо Україна опиниться на межі справжньої громадянської війни, а це і є той хаос, який не потрібен, а ні Європі, а ні Америці. Це буде виглядати, як виграшна позиція в перемовинах Путіна з цивілізованим світом. На його думку, світ погодиться поділити Україну на шматки, ніж бачити від неї постійні проблеми, які повинні вирішувати, насправді її еліти, а не Росія чи Америка.
Такий розвиток подій, на мій погляд, більш вірогідний, ніж скажімо використання Росією флоту і авіації та повний захват України. Крім того, він повністю відповідає головній тезі Росії, що їхтамнема.
Сценарій який я описав, цілком реальний і нам потрібно докласти всіх зусиль, щоб він не спрацював.

Президенту, РНБО, ВРУ і КМУ потрібно зараз зосередитися на підготовці країни і суспільства до реальних можливих подій, а не просто лякати нас повномасштабним наступом і сподіватися на дружню допомогу від друзів.

1. Посилення контррозвідувальної діяльності, безжалісна боротьба з колаборанством і зрадниками.
2. Негайне утворювання дієвого інституту територіальної оборони.
3. Переорієнтація економіки на потреби війни.
4. Підвищення морального духу населення.
Це потрібно було робити ще позавчора, але ж і сьогодні не пізно. Влада зобов’язана почати цим займатися. Не робити цього в умовах війни – це злочин!
...Що чекати від Путіна ми знаємо, от тільки час вже не на нашому боці.