Україна провалила екзамен із важливого предмету

Давайте я зроблю маленький coming out.

Я не вважаю реалістичною метою для України на нинішньому етапі ні членство в ЄС, ні членство в НАТО. Як дальній маяк -- годиться, а як конкретна управлінська ціль із дорожньою картою та щомісячними показниками ефективності просування до мети -- ні. Бо ми надто відсталі й надто повільно ворушимося.

Натомість я пропоную іншу мету, не таку амбітну і не таку красиву, але дуже практичну -- членство в ОЕСР (OECD). Організація економічного розвитку і співробітництва -- це клуб модерних держав. Ті самі 37 країн, про які я постійно питаю студентів, від Українська академія лідерства до Kyiv-Mohyla Business School [kmbs].

Ті, хто виконав формальні умови переходу від Середньовіччя до Модерну. Від економіки обмеженого доступу до економіки відкритого доступу. Від екстрактивної політичної системи до підзвітного урядування. Це авангард світу, вища ліга націй. Можна сперечатися про одну-дві держави конкретно, але за формальними ознаками тут все гаразд.

Я вважаю реалістичним подати заявку у 2025 і набути членство до 2030. Для цього треба зробити реформи, список яких давно відомий. Як їх робити, також відомо.

Минулого року сюди прийняли Колумбію. Колумбію, хлопці та дівчата, уявіть собі. Країну, де 52 роки тривала громадянська війна, а тепер вона змогла рвонути. Нині на вході заявка від Коста-Ріки, і вона стане 38-ю країною (ця Costa, як виявилося, дійсно Rica, і це окремий цікавий кейс).

Поки ми не увійдемо у клуб сучасних держав, ніхто серйозно не сприйматиме нашу заявку до ЄС чи НАТО. Це наш кандидатський мінімум.

Навіщо я все це пишу? Бо те, що відбувається нині з Нафтогазом, а до того з НАБУ, Національним банком, безкінечними в.о. міністрів, руйнуванням парламентського контролю над урядом, шкарлетом-плагіатором, новими культурними інституціями, судовою системою і так далі, -- це те, чого не можна робити в жодному випадку. Бо інституційні стандарти (у тому числі в корпоративному управлінні) для ОЕСР -- це священна корова. Це запорука того, що важлива частина держави не потрапить до рук ні популістів, ні корупціонерів, ні олігархів, ні кланів. Це означає, що правила важливіші за забаганки. Що політика формується довгостроковими інтересами країни та стратегіями, а не особистими уподобаннями та хвилинними настроями. Що не можна відрізати і дати шматочок країни хорошій людині в обмін на політичну підтримку. Ну і так далі, я можу говорити про це довго.

Інституції -- ключ до справедливості, добробуту й безпеки. Про це написані сотні томів. Аби хтось читав.

Сьогодні ми провалили екзамен із важливого предмету.

Розгон Наглядової ради НАК "Нафтогаз" заради зміни голови правління -- це три в одному:

1. Продовження руйнування інституцій заради посилення особистого впливу.

Модерний підхід "закон вище за бажання окремих осіб" знову поступився середньовічному підходу "король вище закону".

2. Чіткий сигнал США та МВФ, що українське керівництво не хоче підтримувати міжнародні стандарти корпоративного управління.

Наші західні партнери справедливо вважають, що запровадження таких стандартів є єдиним способом подолати корупцію та олігархів.

3. Великий подарунок Газпрому й особисто Путіну.

Адже йдеться про тих, хто принизив Газпром і Кремль, відсудив у них гроші та відстояв енергетичну незалежність України.

Дуже сумний день.