Кумир Путіна був проти «дня побєди» і не любив простих фронтовиків
Як відомо, в Радянському Союзі в часи Сталіна день перемоги не відзначали. А коли почали відзначати – в брежнєвські часи – він все одне не став основним святом для СРСР. От 7 листопада чи 1 травня – так, це були топові, ідеологічні дати. А день перемоги – ні.
Але Сталін його ніяк не відзначав. Від слова взагалі. Бо 9 травня він не отримав ніякої перемоги. Ніякої! Адже в планах кривавого тирана було не підняття червоного прапора над Рейстагом. Він хотів розвісити червоні шмати по всіх європейських столицях – від Варшави і до Парижа й Лондона. Якби не було Гітлера, його б Сталін все одно вигадав. Знайшов того, хто розпалив би вогонь війни в Європі. А потім «побєдоносная красная армія» все одно почала б «освободітєльний поход» Європою під приводом звільнення континенту від нацизму чи якогось іншого «...изму».
Саме самовпевненість Сталіна призвела до мільйонів загиблих і сотень тисяч полонених радянських солдат. І це при тому, що РСЧА станом на 1941 рік була найбільшою армією за всю історію людства. Ніяка армія Рейху, а тим паче Японії не могла конкурувати з потугами війська більшовиків. Японців совєти до Другої світової вже били – під Халхін-Голом і озером Хасан. А похід проти Фінляндії, який чомусь вважають провальним, Сталін організував взимку саме з метою перевірки, як РСЧА може виконати бойове завдання в максимально складних умовах. І прорив «лінії Манергейма» в умовах нелюдського холоду, бездоріжжя, непрохідних лісів лише переконав радянського вождя в непереможності його війська. Крім того, фінська кампанія була наочною демонстрацією сили для тих же німців. Адже тільки божевільний у той час міг би повірити, що «лінію Манергейма» можна прорвати під час зимової кампанії.
Сталін збирався воювати на території Європи й лише наступати. Тому жодних оборонних споруд радянський режим не зводив - звідти безперешкодне просування нацистів й швидке захоплення більшості територій європейської частини «країни рад».
Російська пропаганда воліє не говорити про те, що масова здача радянських солдат в полон була спричинена тим, що червоноармійці НЕ ХОТІЛИ воювати за радянську імперію та її вождя. І тоді в СРСР винайшли загородзагони – інакше вмотивувати людей вмирати «за родіну, за Сталіна» було неможливо. Лише з часом, відчувши всі «принади» нацистського режиму мешканці окупованих німцями та їх союзниками територій піднялися на боротьбу з власної ініціативи.
Цього російська пропаганда вам не розповість. Як і мовчатиме про те, що той, кого кремлівський режим зробив своїм кумиром, не святкував дня перемоги. Бо власна ж самовпевненість обернулася мільйонними втратами для «нєпобєдімой красной арміі».
Тут так само варто звернути увагу на штампи радянської пропаганди щодо того, що відступ радянської армії та виникнення «котлів» були пов’язані зі знищенням командувачів армії, які розбудовували РСЧА ще при Леніну. Причина втрат радянської армії, повторюю, - злочинна самовпевненість Сталіна. Він просто не вірив, що Гітлер наважиться вдарити першим…
Червоному режиму все таки вдалося звільнити території імперії. Ціною десятків мільйонів життів. Ціною півмільйона вбитих при форсуванні Дніпра, ціною сотень тисяч загиблих під Ленінградом і Москвою, на Кавказі, в Поволжі. Хоча таких втрат можна було уникнути, якби хтось в Кремлі знав, як вести оборонну війну. Але хіба міг хтось це знати, якщо радянська армія десятиліття готувалася до наступальної війни з метою підкорення як мінімум всього континенту включно з Британією. А якби впала Британія, то червона зараза почала б швидко розповзатися по інших континентах, де були англійські колонії…
Прапор над Рейхстагом... Ні, не так бачив перемогу Сталін. В його планах було не знищення нацизму а загарбання всієї планети.
Після війни радянська пропаганда вряди-годи затягувала про звірства нацистів та «вєлікую побєду». Затягувала для відводу очей. Щоб ніхто не здогадався в «союзє нєрушимом» як Кремль сам породив гітлерівський режим. Як готував і як розвязав Другу світову війну. Як дозволив нацистам організувати Голокост та масові знищення не лише єврейського,а й інших народів. Як після війни масово виселяв сімї учасників бойових дій. Як тисячами відправляв у ГУЛАГ ветеранів. Як продовжував політику тих же нацистів зі знищення народів, які були нелояльними до Москви – українців, кримських татар, інгушів, чеченців, литовців та інших. Як переслідував тих же євреїв під виглядом «борьби с бєзродним космополітизмом».
Путінський режим, розвівши всю цю вакханалію побєдобєсія, по факту глумиться над учасниками Другої світової. Бо як ще можна назвати всі ці цирки з тваринами, вдягнутими в радянську форму, розпродаж трусєлєй з «сімволікой побєди», штурм «рейхстагу» з лайна і гілляк, конкурси зі стриптизу в пілотках? А те, що сумарного бюджету державних заходів до «Дня побєди» на 2021 рік вистачило б, аби забезпечити безбідну старість не лише ветеранами війни, але й їх дітям, онукам і навіть правнукам, пропаганда воліє мовчати.
До речі, в цьому аспекті Путін і Сталін досить схожі, попри те, що останній перемогу не святкував. Обоє чхати хотіли на подвиг простих фронтовиків, але любили говорити про війну в цілях пропаганди…
Радянський Союз після війни протримався більше 45 років. Але путінській Росії, певен, так не пощастить.
