УКРАЇНСЬКІ ДАРДАНЕЛЛИ

Наразі ідеальний час для мандрів Туреччиною. Ердоган закрив країну на суворий локдаун, який українцям навіть не снився: блокпости та перевірка документів на дорогах, закриті ресторани та інші заклади громадського харчування, заборона на продаж алкоголю, на базарах працюють ятки тільки з продуктами харчування, за купання в морі – штраф €300, в готелях селитися заборонено. Але для іноземців є певні винятки: для них відкриті готелі та музеї, їм можна пересуватися країною на власний розсуд, можна купатися в морі, їх навіть можуть іноді погодувати в ресторані.

Звичайно це створює певні незручності для мандрівників, але водночас дає неймовірну нагоду гуляти руїнами Трої майже на самоті. Чи геть на самоті досліджувати місця Дарданельської (чи точніше Галіпольської) кампанії 1915 року. В Україні про цю сторінку Першої світової відомо небагато. А даремно. Певен, що саме на ліситих пагорбах Галіполі, у лоні агонізуючої Порти, була зачата Турецька Республіка.

Якщо дивитись на цю кампанію суто цинічно, то вона здається апофеозом людського безумства: 800 тисяч військових були задіяні в операції з обох боків, рік вони провели у шанцях, більше 100 тисяч загинули, ще більше 400 тисяч зазнали поранень чи зникли без вісти. Врешті-решт на початку 1916 року кожна зі сторін залишила за собою ті території, які належали їм на початок 1915 року.

Але саме на Галіпольському півострові турки раптом відчули, що можуть на рівних протистояти провідним на той час імперіям світу: Британській та Французькій. Саме там в повну силу проявився військовий геній та лідерські якості Мустафи Кемаля, що згодом увійшов в історію як Ататюрк. Саме там він віддавав солдатам 57-го піхотного полку свій відомий наказ: "Я не наказую вам атакувати – я наказую вам померти! Допоки ми вмиратимемо, інші частини та інші командири матимуть час підійти і зайняти наші рубежі". Кожен вояк цього славного полку загинув чи був поранений, але британський десант так і не зміг просунутись углиб півострова.

Для новозеландців та австралійців 25 квітня, дата висадки їхнього десанту на Галіпольський півострів – досі день поминання загиблих в усіх війнах, оскільки саме тоді вони зазнали найбільших втрат за всю історію існування спочатку домініонів, а згодом і незалежних держав Британської співдружності. А які особистості були дотичні до цієї битви! Заочним опонентом вже згаданого Мустафи Кемаля, який керував 19 дивізією у складі 5 армії, операцію з боку союзників планував сам сір Вінстон Черчиль, на той час перший лорд Адмілартейства. Саме Галіпольській операції Ататюрк завдячує своїй славі, що згодом перетоврила його на "батька усіх турків", і саме через неї блисуча політична кар'єра Черчиля була поставлена на тривалу паузу.

Але повернемось до визрівання модерної турецької нації в лоні дряхлої Порти. Все ХІХ століття – час принижень та дошкульних поразок Османської імперії, яка занепадала і розкладалась. Не даремно з подачі Миколи І Порту стали називати "хворою людиною Європи". Не дивно, що на початок ХХ століття у турок випрацювався комплекс меншовартості щодо провідних націй Старого світу: Британії, Франції і навіть Росії, що тіснила Османську імперію на Балканах та Кавказі, забравши в неї століттям раніше Причерномор'я та Крим.

І от в Галіполі здавалось усі вороги Порти згуртувались проти неї. Навіть росіяни відрядили у Дарданели керйсер "Аскольд", команда якого брала участь у висадці десанту на азійський берег протоки. По боці турок виступала лише Німецька імперія, але її головні сили були зв'язані на Східному фронті. І от трапляється справжнє чудо: дві провідні імперії світу, задіявши півмільйонний експедиційний корпус та найсучасніші кораблі, не змогли захопити майже безлюдний півострів. Ба більше, зазнали нищівних втрат, не змігши просунутись скільки-будь у глиб Галіполі. А через рік британці та фрацузи потай евакуювали рештки своїх військ з турецької землі...

Відтоді турки повірили в себе і в Мустафу Кемаля. І коли Порті настав час померти, з її трухлявого лона народилась Турецька республіка. Лідер якої знайшов в собі достатньо величі та поваги до ворога, аби на місці Галіпольської битви через 19 років сказати про колишніх ворогів, що напали на його землю:

"Герої, що проливали свою кров та віддали свої життя, наразі лежать в землі дружньої країни. Спочивайте в мирі! Для нас наразі немає відмінності між Джонами та Мехметами, які лежать один біля одного в землі нашої країни. Матері, що послали своїх синів у далеку країну, витріть ваші сьози! Ваші сини в мирі спочивають у наших серцях. Після того, як вони втратили життя на цій землі, вони стали і нашими синами!"

Це була промова справжнього переможця!

Україні ще належить пережити те, що Туреччина пережила 1915 року – знайти точку опори у самій собі. Замість сподіватись, що справжні чи уявні союзники воюватимуть за нас чи бодай поряд з нами. Знайти свого переможця Мустафу Кемаля замість будувати культ лузера Бандери. І навчитися нарешті поважати і любити навіть ворогів. Бо це і є ознака справжньої зрілості, мудрості та величі духа.