Болівар не витримає Саакашвілі

Вже близько місяця ми споглядаємо чергову зміну конфігурації в Урядовому кварталі. Зміни  напрошувались, хоча б з медійної точки зору. Адже негатив накопичується, якихось великих проривних реформ не споглядається (хоча може це і на краще). А відповідальні все одно мають бути. І такими цапами відбувайлами стали міністри, керівники держкорпорацій, Мендель, як явище, тощо.

Прем’єр-міністра і керівника Офісу Президента залишили, а відповідно вони виграли ці кулуарні бої в опонентів. Їх сила в тому, що вони дійсно потрібні В.Зеленському. Андрій Єрмак, як людина, яка залюбки виконає будь яку функцію Президента при чому не вип’ячуючись і не створюючи скандали, як А. Богдан. А Шмигаль виконає будь яку дурну задачу і озвучить все, що завгодно, що прилетить з Банкової. Тобто вони обидва, самі по собі, не створюють проблем, створюють Зеленському комфортні умови роботи, і не зазіхають на софіти, які мають світити на Першого. Все це можна назвати одним словом – «не відсвічують»)

Ті ж посадовці, які стають занадто медійно активними, або у відомствах, яких починається бардак і звідти прилітають лише репутаційні ризики, пішли на вихід. І якщо доля Максима Степанова була прогнозована ще навесні минулого року, то відставка Владислава Криклія стала імовірною лише в останні кілька місяців.

Я можу дуже сильно помилятись, але з владних крісел повилітали всі, хто до Зеленського ставиться менш лояльно аніж до М.Саакашвілі чи інших політичних діячів. Спочатку прибрали керівника Укрзалізниці Володимира Жмака. Колегу і бізнес-партнера Міхеіла Ніколозовича. Потім знесли Владислава Криклія – єдиного міністра в Уряді, якого Керівник Громадської організації «Офіс простих рішень та результатів» постійно нахвалював, як єдиного справжнього реформатора. Погодьтесь «Молодець Криклій», дуже сильно контрастує зі спічем в бік Міністра фінансів Марченка, де найбільш лагідний вираз це: «Пусте місце» та «пройдисвіт».

Тож, як ми бачимо, всіх кого хвалить Микола Ніколозович потрапляють в опалу до Офісу Президента та В.Зеленського. Я зараз не хочу давати оцінку ані діям Володимира Жмака, ані В.Криклія. Певен, що були речі і добрі, і погані, але є тенденція.

Саакашвілі та його десант йдуть шляхом, який вони пройшли у 2015 році. Багато обіцянок і сподівань, конфлікти навколо митниці, лобіювання чиїхось не зрозумілих інтересів, пшииик, конфлікт із Президентом. Поки що команда ВІП-емігрантів застопорилась на фазі конфлікту на митницях з чим безпосередньо і пов’язаний конфлікт із Керівником Мінфіну Марченком, і незрозумілий лобізм (я вже писав про ініціативи Саакашвілі в сфері виноробства і крюінгів).

Я жодним чином не даю оцінку, Саакашвілі, як політику. Коли він говорить про безпекові речі, то дуже складно знайти більш компетентної людини, але коли справа стосується бізнесу, то в мене починаються питання до його неупередженості. Але зараз про інше.

 Двом зіркам української політики тісно під урядовими софітами. Саакашвілі вже програв кулуарну битву за вплив на Уряд і державні корпорації. Далі лише розлучення. І воно буде або цивілізоване, або, як за Порошенка. Тож всім, хто продовжує працювати під Міхеілом Ніколозовичем, я б радив задуматись над перспективністю подальшої співпраці, адже Саакашвілі і Зеленському стає занадто тісно в одній Україні.

P.S. І дивлячись на те, як взялись за Кличка, складається враження, що Зеленському тісно з усіма, хто не визнає його "величі і богообраності")