Освітній проект “Шануймося”. Замальовки зі знімальних майданчиків
Жалітись на брак рівневого медіакультурного продукту може кожен, але не кожен годен його робити. Особливо, якщо йдеться про продукт для дитячої аудиторії. Адже будь-який митець скаже вам, що писати (малювати, знімати) для дітей - набагато складніше, ніж для дорослих.
“Сектор правди” відчув це на власній шкурі під час зйомок проекту “Шануймося”. Ідею проекту підказала необхідність навчати дітей онлайн, а “народили” її Заслужена працівниця культури пані Тетяна Сосновська та дві громадських організації за підтримки Українського Культурного Фонду.
Нашою ж задачею став продакшн і постпродакшн відео проекту. Потрібно було зняти, озвучити і змонтувати 12 відеороликів, у яких видатні українці розповідають про визначні історичні події. Знімали на місцях, де ці події відбувались. Аудиторією спікерів були учні Києво-Воскресенського ліцею.
Для того, аби відібрати спікерів потрібно було перелопатити купу своїх знайомих, друзів, знайомих знайомих та друзів друзів :) Дехто нам відмовив, бо оплата за участь спікера не передбачалась. Декому завадив щільний графік власних планів. Проте, дванадцять небайдужих до навчання і виховання дітей ми таки досить швидко знайшли. Навіть не всіх вдалось і зняти.
Організувати дітей, привезти їх на знімальний майданчик (а це не завжди було в Києві, знімали й у Переяславі) допомогли адміністрація Києво-Воскресенського ліцею та батьки.
І тут починалось найцікавіше!
Діти приїздили на зйомки зі своїми дитячими уявленнями про те, як усе має відбуватись. І розчаровано дізнавались, що найбільше часу в акторській професії займає… очікування. Поки оператори та звукачі налагодять апаратуру. Поки режисер проінструктує спікера. Кілька репетицій, встановлення суфлера. І тільки потім режисерка Марічка Яремчук поверталась до маленьких акторів і починалась їх робота. Діти усі - різні. Зробити так, щоб кожен з них виконував у кадрі свою задачу і не відволікався досить непросто. Тому було цікаво спостерігати, як на допомогу приходить спікер.
Ролик, у якому Кіборг Олександр Терещенко розповідає п’ятикласникам про Змієві вали триває заледве більше восьми хвилин. А за кадром - дві з половиною години спілкування спікера з учнями у форматі інтерв’ю. Справа в тому, що аудиторія екс-замісника Міністра у справах ветеранів - то родина переселенців з Донецька. П’ятеро дітей Матушкіних - двоє з яких рідні, а троє - усиновлені - на власному невеликому, але сумному досвіді знають, що таке війна. Вони виїздили з рідного міста під мінометним обстрілом, пережили необлаштованість, пошуки житла. Їх батьки зрештою заснували школу, яка по трьох роках невсипущої праці стала Києво-Воскресенським ліцеєм. Звукорежисер Богдан Максименко не вимикав мікрофон на протязі всієї розмови про те, як і з ким воював Кіборг Терещенко, чи було йому страшно, і чи були на фронті смаколики.
“Коли ми минулого року напередодні 30-ліття подій, які отримали історичну назву "Революція на граніті", на Майдані Незалежності в Києві брали інтерв'ю у перехожих - молоді люди, вчорашні школярі, не могли відповісти на запитання що вони знають про ті події, - написала у своєму блозі пані Тетяна Сосновська, - Лише один студент коледжу коротко відповів на запитання і сказав, що йому це стало відомо від його викладача історії. Інші - відверто зізналися, що нічого про це не знають. Завдання проекту Шануймося - допомогти викладачам історії розповісти школярам і студентам про події Революції на граніті, які стали своєрідною точкою відліку практично для кожного громадянина, підштовхнули до роздумів, дій, боротьби за зміну суспільного і політичного ладу. І не просто розповісти, а дати слово для спогадів безпосереднім її організаторам та учасникам. Тоді молодь, студентство стали прикладом для своїх батьків у боротьбі за право бути вільними, відвертими, сміливими, мати надію на можливість вибору своєї долі, істинне право голосу і внутрішню непоборну силу до омріяних перемін. Дехто з них стали відомими політиками, які впливали на державотворчі процеси вже в незалежній Україні та сприяли формуванню сучасного українського суспільства. Багато хто став відомими журналістами, митцями, діячами культури, науки. Дякую В'ячеславу Кириленку за згоду взяти участь у нашому проекті і стати поряд з освітянами, які навчають наших школярів та студентів історії України”.
Так само вдячні пану В’ячеславу й діти, що працювали з ним на майданчику. Він зумів непросту для п’ятикласників тему викласти так цікаво, що не потрібні були навіть додаткові дублі. А до початку зйомки він познайомився з усіма своїми юними слухачами.
- Пані Алло, - сказав мені по дорозі додому один із найбільш непосидючих моїх учнів Захар Завгородній, - якщо всі зйомки такі цікаві, то кличте мене, будь ласка, ще.
Микола Княжицький натхненно спілкується з будь-якою аудиторією. Досвід комунікації та вміння донести свою думку й переконати співрозмовника - це його “фішка”. Миколі Леонідовичу це завжди вдавалося, йому довіряють і прислухаються до його слів, як ми переконались під час зйомки, не тільки дорослі, але й діти. В нашому проекті “Шануймося” сюжет за його участі - розповідь про історію Аскольдової могили та крутянців, тут похованих. На уроках історії цей відеоматеріал буде дуже потрібним в кількох розділах шкільної програми. І ніхто й гадки не матиме, у яких складних метеоумовах він знімався. Але і спікер, і діти витримали і дощ, і пориви досить холодного вітру без нарікань на складність акторської професії.
- О! Наша Даша! - загукали учні 5 класу, коли я показала їм фото зі зйомок наступного проекту. Діти впізнали спікерку з відеоролика про Григорія Сковороду Дарину Степанкову. Ми знімали його у Переяславському Колегіумі, де геніальний філософ працював вчителем. Акторка сподобалась дітям, знімальній групі й режисерці Марічці Яремчук, відтак їй запропонували участь у наступному проекту “Сектора правди”.
Коли вирішили розповісти школярам про Івана Мазепу, то обрали для цього запису відправною точкою Вознесенський монастир у Переяславі, який будувався за підтримки Гетьмана. Кирило Галушко - історик, блогер, літератор, координатор проекту "LIKBEZ. Історичний фронт" погодився розповісти учням про непрості сторінки нашої історії. Учням було цікаво з "живим істориком". Головне, що вони могли ставити будь-які запитання і захоплено слухали його жваві відповіді. Після завершення роботи діти здивовано запитували: "А що, Ви вже їдете в Київ? Що, вже все?"
Готуючи та продумуючи цей проект, ми знали, що він буде потрібним викладачам та матиме колосальний запит. Але, відверто, не сподівалася, що буде настільки цікавим для команди проекту сам процес роботи.
(далі буде)
