АМКУ vs Укрзалізниця. Кейс із приборкання монополіста

У нашому суспільстві досить поширеним є уявлення про Антимонопольний комітет як своєрідний репресивний орган, що лише накладає стягнення. З огляду на ці очікування, дієвість АМКУ часто і оцінюють відповідно – за обсягами нарахованих і сплачених у бюджет штрафів.

Однак, зауважу, що таке бачення є поверховим, а часом – відверто хибним. Сутність антимонопольної політики, яку реалізує АМКУ, насамперед – у захисті економічної конкуренції в різних сферах державного життя. Це – і публічні закупівлі, і недопущення монополістами зловживань, і протидія картельним змовам на ринку.

Наявність економічної конкуренції – принципова умова розвитку країни. Змагальність генерує прозорість і якість суспільного розвитку. Тому це – стратегічний пріоритет. І тут досить ефективним є інструмент адвокатування – своєрідна профілактика та попередження порушень. Приміром, це можуть бути рекомендації, якщо треба швидко відредагувати на певну проблему.

Тому штрафні санкції – це вторинний, хоча, безумовно, важливий маркер антимонопольної політики.

З огляду на це, вважаю показовим розслідування АМКУ щодо дій АТ "Українська залізниця". Забігаючи наперед відзначу, що ця монополія на вимогу Комітету припинила порушення і сплатила накладений штраф обсягом більше 18 млн гривень.

Об’єктом нашого розслідування було рішення Укрзалізниці запровадити індикатори так званих малодіяльних вантажних станцій. Тобто таких, яким бракувало певного рівня завантаженості. В УЗ визначили їхні критерії на власний розсуд.

Далі монополіст ініціював підписання з клієнтами додаткових угод про надання платних послуг з перевезення вантажів із використанням цих станцій. Це відбувалося без погодження із власниками вантажів і без обґрунтування розміру тарифу. Фактично цю послугу ринку нав’язали. Адже підписання угоди було безальтернативною умовою надання клієнтам послуг перевезень. Тобто, якщо тобі потрібні послуги залізниці – погоджуйся на умови УЗ. Ні – шукай іншу логістику.

В АМКУ відзначили, що ці дії державного монополіста створюють нерівні умови для суб’єктів господарювання. Адже користувачі малодіяльних станцій сплачували за обслуговування своїх вантажів більшу вартість, аніж ті, кому пощастило уникнути цієї нав’язаної опції. Така нерівність тривала майже два роки – з січня 2019-го до вересня 2020-го.

Вочевидь, такі дії є зловживанням монопольним становищем і були б неможливими в умовах вільної конкуренції. Інакше клієнт просто обрав іншого надавача послуг і уникнув би надмірних витрат.

У рамках розслідування в АМКУ встановили економічну необґрунтованість у процесі визначення вартості послуги. Таким чином Укрзалізниця порушила інтереси значної кількості суб’єктів господарювання. Відтак – у Комітеті зажадали припинити порушення. В УЗ оскаржили наше рішення. Але Господарський суд Києва став на захист конкуренції і відмовився задовольнити вимоги позивача. Наразі справа – в апеляції.

Відзначу, що в УЗ, попри судову тяганину, скасували порядок визначення малодіяльних станцій та припинили стягувати необґрунтовану плату з клієнтів. Для нас це є принциповим. Бізнес в Україні має вестися за єдиними для усіх суб’єктів правилами. Це стосується і державних компаній теж.