Труба Медведчука, чи труба Медведчуку?

Кожного дня протягом останніх семи років Віктор Медведчук зміцнював свій влив на політичну ситуацію в Україні. Проте ми із вами навіть не могли уявити, наскільки сильним був цей вплив. Той, хто добре пам’ятає часи після Революції Гідності, може сказати: «Медведчук зник тоді надовго, у нього все було погано». Але ні, у нього все якраз було чудово. Тактика, яку він обрав, не передбачала публічності. Тому довгий час ніхто про нього не чув. Складно повірити, але вже з червня 2014 він почав свою активну підпільну роботу, котра у минулому році допомогла збільшити його статки удвічі — до 620 мільйонів доларів. Не мало, правда ж?

"Переговорник" від кого?

Зі звичайної заможної людини за цей час він став не просто олігархом. Медведчук отримав доступ до десятка, якщо не сотні, різних схем, які по сьогодні провертає задля збільшення своїх статків та нарощення політичної влади. А ще він вдало роздув свою репутацію «кума Путіна» до неймовірних масштабів, хоча, по факту, навіть для зустрічі із президентом РФ  повинен тижнями випрошувати його підлеглих організувати її. Можете уявити собі того Медведчука, образ якого нам вкладають у голови, плазуючи перед помічниками Путіна, вмовляючи їх про послугу зі словами: «Мне очень нужно поговорить с руководителем. Есть дело. Пожалуйста, договоритесь с ним о встрече».

Паралельно із перемовинами з Москвою Медведчук проводить постійні зустрічі з місцевим «руководителем». Так він називає Порошенка. І хто б міг подумати, що один його дзвінок до гаранта може змінити, до прикладу, рух техніки, яка атакувала російських найманців. Знову ж таки, усе це він робить в тіні, аби ніхто навіть не знав про внутрішні домовленості та усі його зв’язки з українськими та російськими лідерами.

Публічною участь Медведчука у перемовинах з терористами стала 23 червня, коли він вперше з’явився на зустрічі з бойовиками у Донецьку. Тоді туди приїхав російський посол Зурабов, Леонід Кучма, як офіційний представник від України, та представники ОБСЄ. Раптова поява між цими людьми Медведчука ставить на вуха пресу. Виникає безліч питань.

Що там робить Медведчук? Хто його туди встромив? Чиї інтереси він представляє? Порошенко мовчить. РНБО каже: «Від України тільки Кучма». Кремль валить все на Порошенка, хоча раніше на своєму сайті публікував інформацію про участь Медведчука в переговорах як довіреної особи. ОБСЄ каже, що бойовики кажуть, що Медведчук від них. Медведчук каже: «Ні, точно не від них», але від кого не каже. А МЗС України робить туманне повідомлення, з якого складається враження що Медведчук від Меркель. Меркель мовчить. І таким чином усі чудово знають, як там з’явився Медведчук, але все професійно приховують, аби суспільство не обурювалося. Рильце у пушку, як то кажуть.

Шлях до олігарха

В принципі, вже за кілька тижнів участь Медведчука в переговорах з терористами припиняється. І далі він концентрує свої сили на потраплянні до Верховної Ради. Вибори були для нього дуже важливими. Від їхнього результату залежало, чи зможе він просувати кремлівські меседжі не лише керівництву Банкової та її «руководителю», а суспільству із трибуни ВР. При тому в цей же час на Сході країни продовжують гинути добровольці, які захищають країну від російських найманців. Схоже на чистого роду сюр. Хто буде голосувати за проросійських політиків, якщо саме їхня робота попередніх років допомогла Кремлю анексувати Крим та розпочати війну на Донбасі?! Але ж ні. Медведчуку вдається проштовхнути свій «Опозиційний блок» та відкрити двері Верховної Ради. Він ще й у своїй розмові з Кремлем радіє, що Порошенко набрав мало і продовжить війну з Яценюком. Тому йому буде не до опозиції. А вона за цей час зможе наростити сили.

Медведчук досягнув своїх цілей, увійшов у Раду та перейшов до інших справ — до нарощення своїх бізнес-активів. І робив він це за прямого сприяння Порошенка. Без його допомоги Медведчуку навряд би вдалося змінити, до прикладу, рішення суду, за яким націоналізований нафтопродуктопровід «Самара – Західний напрям» знову переходить у власність РФ.

Хоча сам Медведчук усе спростовує. В інтерв’ю BBC в березні він заявив, що у нього із Порошенком не було жодних дружніх відносин. Лише ділові, та й ті пов’язували їх у ключі обміну полонених. Підмічу, що в тому ж таки інтерв’ю він заявив, що у нього та членів його сім’ї ніколи не було жодних бізнесів в інтересах Порошенка чи його оточення. Але кілька днів тому журналісти опублікували телефонні розмови Медведчука із цілим рядом персонажів, котрі були залучені у скасування націоналізації труби, через яку Росія транспортувала паливо до інших країн. І в них чітко простежується, в чиїх інтересах діяв Медведчук та яким боком тут залучений Порошенко.

Труба

Отже, труба Медведчука. Що це за труба та чому за неї така настирлива боротьба? У 90-ті після розпаду Союзу українська частина нафтопродуктопровід «Самара – Західний напрям» мала відійти Україні, оскільки розташована на її території. І тим самим приносити прибуток саме Україні. А це, повірте, великі гроші. Адже Росія прокачувала через нього сотні тисяч тонн палива. Проте, як і в багатьох інших сферах, вийшло так, що труба у підсумку стала частиною великої корпорації «Транснефть». Україна намагалася за цю трубу боротися. Але на вулиці були 90-ті. І цим все сказано.

Раптово у 2011 році Рівненський суд вирішує, що трубу потрібно повернути у Фонд держмайна. Проте ви ж самі розумієте, що таке 2011 рік? Розквіт епохи Януковича, тому труба так і залишалася під контролем росіян. Як і все в нашій країні.

З початком війни трубна справа ожила. В українців спалахнуло бажання боротися не лише за територіальну незалежність, а й за незалежність у всіх інших сферах життя. Але це бажання розділяли далеко не всі. Апеляційний суд підтвердив, що труба має бути українською. Залишалося іще одне рішення вищої інстанції. У той час «Транснефть» дуже нервувала. Бо вищий господарський суд таки робить те, що мав зробити. Підтверджує, що труба тепер українська. Націоналізація, перемога. Навіть керівник «Транснефть» в цей момент вважає, що нафтопровід вони втратили. Остаточно.

Проте тут на горизонті з’являється Медведчук, який заспокоює Кремль і переконує, що «главний» в курсі й хвилюватися не варто. Обіцяє все виправити, всіх покарати, все зробити, як треба. Складається враження, наче керівник російської «Транснефть» більше вірить у силу рішення українського суду, ніж Медведчук з його «руководителем».

Через 2 тижні обіцянки Медведчука починають втілюватися в життя. Стається те, чого ніхто навіть не міг очікувати. Суддя Рівненського суду за одне засідання повертає трубу росіянам. Одне засідання! Коли судами розглядалися справи українських добровольців  засідання переносилися місяцями. А тут все оперативно. Звісно, гроші ж не чекають. Суддя наче раптово засумнівалася, скільки там ж кілометрів труби націоналізували, тому повернула справу на новий розгляд. А попереднє рішення скасувала. Так труба автоматично повертається росіянам. Цікаво, хто та чим так налякав український суд, що він поспіхом прийняв рішення на користь агресора? Не попахує прямим втручанням Порошенка у цю справу? Бо мені все очевидно. Хочете розкажу, що він мав отримати за це натомість?

Як тільки труба повертається до росіян, відразу починається процес переоформлення та подальшого продажу по структурах Медведчука. У цей час в розмовах виникає одна дуже дивна тема, яка раніше, десь 5 років тому, ходила на рівні чуток. Дизельний трубопровід має подвійне значення. З одного боку — це фінансування оточення Медведчука для  подальшого поширення російського впливу на території України. З іншого — це своєрідний бартер із Порошенком за суднобудівний завод у Криму, який у нього відібрали після анексії Криму.

Висновки?

Якщо це таки правда, то пазл складається. «Главний» допомагає реалізувати схему із поверненням труби Росії, натомість потім отримує частину прибутків із неї в якості компенсації. Вигідна пропозиція: у виграші і Порошенко, і Медведчук, який провернув нову схему для свого становлення як олігарха. Правда, останній використовував зароблені гроші якраз на політичну війну зі своїм союзником по справі — Порошенком. Адже за допомогою них нарощував свій медійний вплив та збільшував кількість людей, які готові були голосувати за проросійські погляди, наслухавшись медведчуківських каналів. Порошенко ж в цей час активно декларує боротьбу з усім проросійським. Чи думав він тоді про те, що він допомагає Кремлю реалізовувати свою політику в Україні? Впевнений, що так. Він же не дурна людина. Чи закривав на це очі заради грошей? Так, бо по-іншому не отримав би своїх доходів.

Загалом за кілька років після Революції Медведчук дуже потужно розвинув свою сферу впливу. Він не лише вів перемовини із бойовиками та провів свою політичку партію до Парламенту, що у той час здавалося нереальним. Він курував повернення стратегічної труби ворогу і вів перемовини одночасно із двома «руководителями» у Києві та Москві — Порошенком та Путіним. А далі все стало розвиватися іще стрімкіше. І про це я розповім вам у наступному блозі. Запевняю, ви будете здивовані.