Татаров. Чому довкола нього стільки розмов?

Прізвище, яке останні пів року можна почути дуже часто. І як ви здогадуєтесь, не в позитивному ключі змін в державі. Спочатку з’явилася інформація про розслідування НАБУ справи щодо посередництва Татарова під час передачі хабаря. А журналісти «Схем» опублікували розслідування, в якому Тараров фігурує як людина, котра потенційно може впливати на обрання антикорупційного прокурора. Дивний збіг, чи не так? Той, кого звинувачують у корупції, бере участь у виборі керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Обираєш «правильну» людину і за кілька днів усі звинувачення з тебе можна зняти. Хороший механізм для тих, хто хоче ухилитися від покарання за свої махінації. Думаю, корупціонери плачуть, читаючи про цю схему. Бо скористатися нею хотілося б не лише Татарову, а й усім іншим.

Тож ж що такого дізналися журналісти після розслідування зв’язків Татарова з членами комісії, яка обирає керівника САП, та кандидатами, які подалися на цю посаду? Хотів написати, що в голові не вкладається. Але ми ж в Україні. Тому ці речі стають все більш звичними. Особливо у світлі останніх подій, коли за 2 місяці 76 слідчих та прокурорів не змогли знайти ніяких доказів моєї вини. Тому я й далі продовжую сидіти в ізоляторі СБУ.

Більше 8 місяців в Україні немає керівника САП. Це місце звільнилося у серпні 2020, коли попередній керівник прокуратури Назар Холодницький без пояснення причин подав у відставку. Оскільки сама САП та роль її керівника дуже важливі не лише для України, а й для іміджу країни на міжнародній арені, вже у жовтні йому почали шукати зміну. Створили спеціальну комісію, утвердили її членів та оголосили набір претендентів.

За конкурсом на посаду уважно стежать в Єврокомісії. Навіть у минурічному звіті щодо плану по безвізу було сказано, що їх дуже хвилює майбутній конкурс. Якщо Україна провалить його, це може вплинути на наші відносини зі США та іншими міджнародними партнерами. Адже саме антикорупційна реформа і подальша незалежність антикорупційних органів стоїть у центрі наших стосунків із Заходом.

Здавалося б, усе логічно. Ми проводимо законний конкурс, Єврокомісія не має до нього жодних претензій і все далі рухається у сторону боротьби з корупцією. Але є одне але. Голова САП — це людина, яка може одним своїм рішенням та підписом дати хід справі або навпаки зупинити її.

Тож до кого із членів комісії та кандидатів на посаду антикорупційного прокурора основні претензії? Та як ці люди пов’язані з Олегом Татаровим?

Олег Татаров сьогодні заступник керівника ОП. Але 7 років тому, під час Революції Гідності, він обіймав посаду заступника керівника ГСУ МВС. Тоді Татаров регулярно публічно коментував дії активістів, розповсюджуючи звинувачення на їхню адресу, які до сьогодні ніким не доведені. Пряма цитата пана Татарова, аби ви розуміли, хто ця людина, та яких поглядів притримується: «Злочинці трощать все, на вулицях будуть нові барикади, палять шини та не збираються припиняти протистояння».

Зовсім не дивно, що серед «друзів» Татарова багато людей, котрі були при владі за часів Януковича. Саме із їхнього числа він й обрав тих, хто зможе допомогти йому привести на посаду головного антикорупційного прокурора свою людину.

Член комісії Богдан Романюк був науковим керівником Татарова – у 2007 році під його керівництвом заступник керівника ОП захистив свою першу дисертацію у Київському університеті внутрішніх справ. Разом із іншою членкинею комісії — Оленою Бусол — у 2011 Романюк навіть встиг випустити книгу. Не повірите, хто був іще одни автором. Раїса Богатирьова, яка тоді очолювала РНБО. А назва в книги яка феєрична — «Корупційні діяння на державній службі — загроза національній безпеці української держави». Тобто 2 члени нинішньої комісії з обрання керівництва САП помагали боротися з корупцією Януковичу і написали книгу з топ-посадовцем тих часів, членкинею команди президента-втікача. Хороший початок, правда?

Добре знає Олег Татаров і ще одного представника комісії Олесія Дрозда. Разом із ним Татаров писав спільні наукові статті. Дрозд поки самоусунувся від роботи у комісії. Адже він був поліцейським, відрядженим до наукової установи. А бути правоохоронцем члену комісії за законом заборонено. Проте сам факт його першочергового призначення у склад комісії уже насторожує.

Ще із двома членами комісії Татаров працював разом за часів Януковича. Зокрема, голова комісії Катерина Коваль у 2012 році разом із Татаровим працювала в робочій групі, створеній тодішнім міністром юстиції Олександром Лавриновичем. Разом із цим Коваль у своїй автобіографії, яку вона подала до парламентського комітету перед своїм призначенням, не згадала про всі свої нагороди. Так вона не вказала, що має пам’ятну медаль за заслуги у захисті прав і свобод громадян, яку видала Федеральна палата адвокатів РФ у 2012 році. За сприяння міжнародного адвокатського співробітництва та активну участь у правозахисній діяльності. Цікавий факт із біографії. Публічно рухаємося у сторону Заходу, але не забуваємо про своє тісне співробітництвом із Мордором на Сході? То чому ж тоді приховувати нагороди? Пишатися ними треба.

Питання також викликають члени комісії В’ячеслав Навроцький та Роман Куйбіда, які нині працюють із Татаровим в одній комісії – з питань правової реформи, створеної указом президента Володимира Зеленського. Разом із ними до комісії також входить Ірина Венедіткова, дружина першого віце-спікера Руслана Стефанчука та депутат від Слуги народу Андрій Костін, який пробує свої сили на посаду головного антикорупційного прокурора.

Звернути увагу хочеться також і на члена комісії Андрія Гуджала, кандидатуру якого до комісії запропонувала фракція ОПЗЖ. Представник цієї політсили нардеп Григорій Мамка є членом комітету Верховної Ради, де проводили співбесіди із майбутніми членами конкурсної комісії. При цьому Татаров раніше писав відгук на дисертацію Мамки і був його опонентом. Цікаво, Гуджала в члени комісії допомагав просунути напряму Медведчук чи він справився своїми силами?

У підсумку виходить картина маслом. Олег Татаров не тільки співпрацює з одним із претендентів на посаду керівника САП Слугою народу Андрієм Костіним. Він також особисто знайомий з низкою членів комісії, яка обиратиме головного антикорупційного прокурора. Після усіх подробиць їхніх зв’язків, котрі випливли на поверхню, складно уявити, що вони будуть неупередженими. І тут постає питання: а чи може топ-посадовець Офісу президента впливати на конкурс, від якого залежить не лише подальша доля резонансних корупційний справ, а й загалом майбутнє країни? Чи можемо ми дозволяти управляти нашим майбутнім людям, які за часів Януковича були його соратниками, а потім різко змінили напрямок і стали проєвпропейськими? Задумайтесь над тим, хто наспавді чинить «беспредел» у нашій країні, а не сліпо вірте на закиди про «терориста Семенченко». Цим у нас займаються геть інші люди.