Бог помер. Чи подолає монобільшість тінь Авакова?

Регулярна епічна метушня навколо фігури Авакова навіює сум з приводу того, як в Україні і надалі легко маніпулювати громадською думкою. Та й не лише громадською, але й думкою, так би мовити, молодих політиків, оскільки на рівному місці був створений і активно культивується міф про незамінність Авакова. До речі, напевне вже зовсім забули, з чого починалося це міфотворення: на Майдані у лютому 2014 року  пролунав грізний гул осуду в натовпі, коли безголове (в сенсі не було єдиного керманича) збіговисько на сцені Майдану анонсувало Авакова, як в.о. міністра внутрішніх справ. І Турчинову довелося зі сцени всіх заспокоювати, що це лише на пару місяців, бо просто у всіх є телефон Авакова, як координатора чогось там. Ось так народився міф про Авакова, який розвивався і підносив цього персонажа аж до рівня українського політичного бога – бо ж не хто інший, як він захистив нас від російської агресії (під ним же нацгвардія була); на кому ж, як не на ньому, тримається хитка громадянська і політична рівновага; хто ж, як не він постійно думає про Україну і дбає про всіх нас і, зрештою, хто ж як не він не дав Порошенку сфальсифікувати вибори і практично зробив Зеленського Президентом України.

То ж і не дивно, що він завжди був ніби богом для нової чесної влади – найдосвідченіший, наймудріший, най-най-най. Цій новій владі, як першим катакомбним християнам, потрібен був саме такий Бог, щоб відчувати, що є якась основа на якій тримається всесвіт української політики. Сам Аваков і його оточення докладали усіх зусиль щоб якнайбільше неофітів мали його за такого Бога. Хоча, з великою ймовірністю, на наступний день після звільнення з посади Міністра його вплив би просто зник (можливо невдовзі ми матимемо можливість переконатися в істинності цього припущення). Але молодим політикам було приємно і спокійно вірити, що у разі чого, Бог їх спрямує, підтримає і захистить. Вони плазували перед своїм божком і відтворювали «істини», які він прорікав. Чи не найвідоміша (оскільки була винесена публічно, але схоже, що непублічних «істин» було багато) це «істина» про вбивць журналіста Шеремета.

 І ось раптом почалися розмови про можливу його відставку. А це вже нагадує смерть Бога у ніцшеанському сенсі – зникнення усвідомлення необхідності Бога.

Схоже Президент і його наближена команда на порозі третього року панування позбавилися політичного обскурантизму, відчули смак влади і потроху збагнули, що Бог для них насправді вже давно мертвий.

Але, як стверджував Ніцше, людство після смерті бога ще довго буде молитися на тінь мертвого бога в печерах невігластва. І схоже таких людей у найбільшій фракції парламенту вистачає. Їхні страхи на днях  концентровано висловила народний депутат від «Слуги народу» Юлія Яцик (https://www.unian.ua/politics/sprobi-vidstavki-avakova-nesut-zagrozu-nacionalniy-bezpeci-perekonani-v-sluzi-narodu-novini-ukrajina-11456929.html ). І тут залишається сподіватися, що в основі цих висловлювань стоїть саме невігластво народних депутатів, а не цинічне продовження нав’язування мертвого бога громадянам України у чиїхось інтересах.

Якщо резюмувати проречене пані Яцик, то:  якщо Аваков не буде, як мінімум, залишатися міністром внутрішніх справ, Україні загрожує зникнення внаслідок хвилі державних переворотів, тотальної анархії та завоювання Росією.

Ось де, виявляється, наше осердя державності.

Такими своїми висловлюваннями народні депутати лише підтверджують свою темноту та, власне, деструктивність діяльності Авакова – виходить, що в результаті цієї його діяльності в напрямку так званого «реформування» органів МВС жодним чином не були утверджені функціональні інститути, що ефективно діють незалежно від персоналій, а всі ці роки просто будувалася вертикаль особистої відданості і плетиво стримувань та противаг спрямованих на утвердження власної незамінності.

Але ж Україні саме й не вистачає ефективних, незалежних від персоналій інституцій та механізмів, оскільки діючі політики відтворюють цінності та використовують методи свого мертвого Бога.