Втоплені спрагою

Наразі на пропагандистських ресурсах "сірої зони" крутять характерне відео менеджерки-туроператора з Уфи, яка щиро радіє нинішньому ялтинському потопу, адже їй не треба більше у цьому році буде "продавати кримські сараї".

Відео насправді дуже повчальне, бо натякає на потребу до поваги до природного стану справ. Й мова тут не про окреме стихійне лихо із десятками поспіхом прихованих окупантами жертв, не рахуючи, звісно, крокодилів, що розбіглися.

Адже усі так улюблені нами, гуманітаріями, суспільні відносини дійсно виходять своїми міцно прихованими від селебрітіс та аженди кореневищами з економіки, із банального пошуку ресурсів та їх розподілу. Бо можна звісно не знати й не хотіти знати як, прикладом, вартість сибірського соболя у ХVII сторіччі, колумбійського срібла у ХVIIІ сторіччі та каліфорнійського золота у ХІХ сторіччі тричі трагічно вплинула на життя пересічного посполитого Подніпров’я.

Або ж не здогадуватися про роль спекулятивного міхуру кримської "елітної нерухомості" в окупації півострову РФ.

Бо коли багато про що не здогадуєшся, то замість аналізу власних та ворожих ресурсів можна влаштовувати нинішні епічні публічні розборки двох "поважних випускників" одного й того самого "елітного номенклатурного інституту" різних соціалістичних поколінь – чия ж де-окупаційна платформа є більш "платформістою".

Та економіці таке незнання в принципі байдуже. Хочеш вирощувати кукурудзу у Карелії на тисячах гектарів – пробуй. Хочеш зробити з Кримського півострову, з його нещасними трьома місяцями метеорологічного літа та скрутними у більшій частині кліматичними умовами, "курорт" на десять мільйонів відпочивальників – та будь-ласочка.

Але чомусь із часом виявляється – що кам’яна квітка якось "не виходить". Тобто звісно "виходить" – але у історичний та стратегічний мінус.

Я міркував про таке наше хронічне "легке дихання" з питань економіки та ресурсів на "Південній стратегії розвитку", пафосному інвестиційному форумі, який був за рахунок платників податків проведений тиждень тому на Арабатській Стрілці.

Щоправда платники податків були насамперед американськими, з US AID, а серед "поважних інвесторів" у кулуарах стала помітною у першу чергу місцева невмируща феодальна еліта. Її єдиною реальною та погано прихованою цікавістю на форумі було заплановане розкрадання меліоративних систем Херсонщини в рамках вже проведеного "воз’єднання риби та води" у єдиних загребущих рученятках, із наступною передачею каналів таким собі "об’єднанням водокористувачів". З обох боків Сивашу, звісно.

Й тому добре що така ось провінційна наївність умислу щодо ключового ресурсу нашого півдня – води – певною мірою відлякує навіть "бувалих". Бо особи, які сьогодні фактично схвалюють в Україні ключові рішення, все ж не приїхали на той форум у Стрілкове, ані на обговорення "інвестицій", ані на експертні заходи "Кримської платформи", якими херсонський "партхозактив" додумався декорувати "водяний" захід.

Замість них на пустельний пляж, на межі морського обрію якого чатували "прикордонники" агресора, запустили десант далеких від "доленосних рішень" з водного питання "говорячих голів" і "спустили пару" в обговоренні електричних автобусів й космодромів нового покоління у Присивашші. Добре що хоч без кришталевого мосту.

А ось вже після форуму від прем’єра на черговій "історичній нараді" можна було почути, що вістря "реформаторського реформування реформ меліорації, час якого настав" чомусь …зміщується із Херсонщини на Одещину. Саме там вже, а не на Північно-Кримському каналі, тепер будуть ставити "невідкладний водний експеримент" "на чисельні замовлення". То тепер можна трохи видохнути.

Якщо, звісно, ти не аграрій Одещини.

Та й пліткують, що у щойно об’єднаному "канально-тюльковому" центральному органі виконавчої влади вже "реформаторський задор" зіткнувся із звичайною бюджетно-управлінською бюрократією. Про що "торгівці водою", як це у нас завжди буває, забули. Бо "порєшать та разруліть" пару сотень мільйонів кубометрів "наліво" це одне, а ось бюджетні кошториси, перерозподіл всілякого неліквідного майна на місцях, перепризначення сотень службовців…

Втім вода надовго залишиться стратегічним ресурсом Півдня. Та хоча бідувати з водою, над водою та біля води це наша національна забавка, щиро вірю що це все ж тимчасово. Адже природа не терпить порожнечі – ані в головах, ані в кошторисах, ані у ресурсозабезпеченні. Далі – буде.