Яким має бути правосуддя перехідного періоду для України?

Історія війн підтверджує, що перші постріли зброї нерідко застають людей і навіть держави зненацька. Але чи часто так відбувається, щоб зненацька настав мир?

Можливо, історики знайдуть такі приклади, але це точно не про Україну. Отже, маємо готуватися заздалегідь до закінчення збройного конфлікту на тих умовах, які влаштовують Україну. Коли тиша на лінії зіткнення буде вже тривалою, а переговори щодо відновлення територіальної цілісності результативними, кожен із громадян України, кожна державна інституція, загалом усе суспільство повинні мати чітку дорожню карту переходу від фази врегулювання конфлікту до фази миробудівництва. Тому здаються логічними завдання з активізації процесу мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях, окреслені Президентом Зеленським в його Указі від 02.06.2021 р. Надважливим аспектом цього врегулювання є саме необхідність запровадження на звільнених територіях правосуддя перехідного періоду. Відповідні профільні законопроєкти уряд має підготувати вже до наступної, осінньої сесії Верховної Ради.

Їх розробляють тривалий час, тут важливо не припуститися помилок. Урядовцям треба розробити такі законопроєкти, що не тільки враховували б позитивний міжнародний досвід, але й насамперед розвіювали б необґрунтовані страхи людей, які зараз проживають на тимчасово окупованих територіях, про те, яким чином зміниться їхнє життя після деокупації.

І ось саме в цьому аспекті варто, на мою думку, скористатися концептуальними напрацюваннями міжнародних експертів і практиків. Бо всі конфлікти відрізняються один від одного, а страхи та переживання людей про своє постконфліктне майбутнє майже однакові в усьому світі. Тож сьогодні у міжнародному праві вже кристалізовані чотири основні компоненти концепції перехідного правосуддя:

1. Винні мають бути притягнені до відповідальності. І саме в цьому ключі повинен реалізовуватися механізм амністії. Тобто, з одного боку, злочинці мають бути покарані. Але, з іншого – мають бути амністовані люди, які вимушено залишилися на тимчасово окупованих територіях, які не брали до рук зброї, не здійснювали злочини проти людяності, воєнні злочини чи злочини, пов'язані з сексуальним насильством.

2. Жертви конфлікту мають отримати відшкодування завданої їм шкоди: чи це буде матеріальна компенсація, чи моральна сатисфакція, чи відновлення порушених прав. Частково ця компонента сьогодні вже реалізується на урядовому рівні: маю на увазі компенсацію по 300 тис. грн за зруйноване житло. Також ми у Верховній Раді плануємо закріпити це положення на законодавчому рівні і вже зареєстрували законопроєкт, пов'язаний із майновими збитками людей, які постраждали внаслідок міжнародного збройного конфлікту. Відшкодування шкоди передбачає також і відновлення базових соціальних, економічних і освітніх прав людей.

3. Люди мають право знати правду. Ми всі маємо чітко розуміти, яким чином відбувався конфлікт з історичного погляду, якими були його дійсні причини та які злочини були скоєні під час війни.

Дуже важливим для реалізації такої компоненти перехідного правосуддя є створення державної системи моніторингу та документування порушень прав людини, міжнародного гуманітарного права та інших порушень, вчинених під час збройної агресії Російської Федерації. Сьогодні робочою ідеєю є створення центру документування при МінТОТ. Але сфера застосування такого центру – значно ширша, ніж власне моніторинг і документування злочинів. Він фактично має стати основою для вироблення наскрізної політики реінтеграції. Бо реінтеграція стосується практично всіх сфер людської життєдіяльності: це соціальна, економічна, освітня реінтеграція, це реінтеграція інфраструктури тощо. Тому й завдання цього центру мають бути не лише галузевими, а насамперед функціональними.

4. Суспільство має отримати гарантії неповторення конфлікту. Тому в законопроєктах необхідно закласти інституційні механізми, які унеможливлюватимуть поновлення військового конфлікту. Зокрема, це стосується міжнародних документів, які мають бути підписані в подальшому між Україною та Російською Федерацією. Також поряд із міжнародними аспектами на національному рівні треба унеможливити нові прояви сепаратизму. Тому в законодавстві теж маємо закласти механізми взаємоузгодження інтересів сторін.

Звісно, ці чотири компоненти системи перехідного правосуддя є своєрідним «архітектурним каркасом» розбудови постконфліктного миру в Україні. Але така конструкція – наразі єдиний міжнародно випробуваний алгоритм, що допоміг багатьом країнам врегулювати міжнародні збройні конфлікти та знову почати мирне життя. Тому я сподіваюся, що в урядових законопроєктах будуть враховані найкращі кейси застосування правосуддя перехідного періоду, й Україна стане ще одним позитивним прикладом того, як можна перейти від розірваності та збройного протистояння до цілісності й миру.